Всесвіт! Коли людина вживає це слово, вона часто промовляє його бездумно, не уявляючи собі, чим насправді є те, що вона називає Всесвітом.
А багато людей, які намагаються уявити собі при цьому щось визначене, подумки бачать упорядковані у сонячні системи незліченні небесні тіла найрізноманітнішої структури та розміру, що рухаються своїми орбітами у Космосі. Вони знають, що можна побачити все більше й більше нових небесних тіл, чим більш точні та з більш великим радіусом дії інструменти створюються. Тоді пересічна людина задовольняється словом «нескінченність», разом з чим в неї виникає помилка хибного уявлення.
Всесвіт не безкінечний. Він є матеріальним Творінням, тобто Діянням Творця. Це Діяння, як і будь-яке діяння, знаходиться поряд із Творцем та обмежене як таке.
Так звані прогресивні люди часто пишаються своїм пізнанням того, що Бог перебуває у всьому Творінні, у кожній квітці, кожному камені, що рушійні сили природи – це Бог, тобто що Він – це все те непізнаване, що відчувається, але не може бути справді осягнуте. Постійно діюча Прасила, Джерело Сили, яке вічно самооновлюється, Безсутнісне Прасвітло. Вони гадають, що просунулися далеко вперед в усвідомленні того, що Бога як всепроникну рушійну Силу, що завжди діє у напрямку однієї мети подальшого розвитку до досконалості, можна знайти усюди, можна всюди Його зустріти.
Але це правильно лише в певному сенсі. В усьому Творінні ми зустрічаємо лише Його Волю, а таким чином Його Дух, Його Силу. Він сам перебуває дуже високо над Творінням.
Матеріальне Творіння вже з моменту свого виникнення прив’язане до незмінних законів становлення та розпаду, бо те, що ми називаємо законами природи, є Творчою Волею Бога, Котра внаслідок своєї дії безупинно формує та руйнує світи. Ця Творча Воля єдина в усьому Творінні, до якого Ефірноматеріальний та Грубоматеріальний світи належать як одне ціле.
Безумовна та непорушна єдність первозданних законів, тобто Праволі, призводить до того, що в найменшому процесі на грубоматеріальній землі завжди відбувається точно те ж саме, що і в будь-якому явищі, отже і в найграндіозніших подіях усього Творіння, як і при самому сотворінні.
Строга форма Праволі проста та ясна. Одного разу пізнавши її, ми легко знайдемо її в усьому. Заплутаність та незрозумілість багатьох процесів полягає лише в багаторазовому переплетенні кружних та обхідних шляхів, створених різним волінням людей.
Таким чином, Діяння Бога, Всесвіт, як Творіння підлягає незмінним в усьому та досконалим Божественним законам, а також виникло з них і тому обмежене.
Митець, наприклад, теж є у своєму творі, розкривається в ньому, але особисто стоїть біля нього. Його твір обмежений та минущий, але це не означає, що такою є і майстерність митця. Митець, тобто творець свого твору, може знищити свій твір, в якому перебуває його воління, але його самого це не зачепить. Незважаючи на це, він все ще залишатиметься митцем.
Ми впізнаємо та знаходимо митця в його творі, знайомимося з ним, без необхідності бачити його особисто. Ми маємо його твори, його воління перебуває в них та впливає на нас, в них він постає перед нами, та при цьому може жити далеко від нас, сам по собі.
Митець, що самостійно творить, та його твір дають слабке відображення стосунку між Творінням та Творцем.
Вічний та без кінця, тобто нескінченний, є лише кругообіг Творіння в постійному становленні, розпаді та новому формуванні.
У цьому звершенні здійснюються також всі одкровення та обіцяння. Врешті-решт у ньому здійсниться і «Страшний Суд» для Землі!
Страшний, тобто Останній, Суд настане одного разу для кожного матеріального світового тіла, але це відбудеться не одночасно в усьому Творінні.
Це необхідний процес в тій конкретній частині Творіння, яка в своєму кругообігу досягає точки, де має початись її розпад, щоб вона змогла сформуватися наново на своєму подальшому шляху.
Під цим вічним кругообігом мається на увазі не обертання Землі та інших світил довкола їх сонць, а велике, могутніше коло, по якому у свою чергу повинні йти всі сонячні системи, тоді як в собі вони виконують окремо ще й свої власні рухи.
Точка, з якої має початися розпад кожного світового тіла, точно встановлена, знов-таки, на підставі послідовності природних законів. Цілком визначене місце, з якого повинен початися процес його розкладу, незалежно від стану дотичного світового тіла та його мешканців.
Кругообіг невпинно жене до цього кожне світове тіло, час розпаду настане без зволікання, що, як і в усьому в Творінні, насправді означає лише перетворення, можливість для подальшого розвитку. І тоді настане година «або – або» для кожної людини. Або вона буде піднесена високо до Світла, якщо спрямована до духовного, або залишиться прикутою до Матеріальності, в якій застрягла, якщо за переконанням визнає цінним лише матеріальне.
У такому разі в закономірному наслідку свого власного воління вона не зможе піднятися з Матеріальності і тоді буде затягнута в розпад разом з нею на останньому відрізку шляху. Тоді це духовна смерть! Рівнозначна викресленню з Книги Життя.
Цей сам по собі цілком природний процес називається також вічним прокляттям, тому що затягнутий таким чином в розклад «повинен перестати бути особистістю». Найжахливіше, що може спіткати людину. Вона визнана «відбракованим каменем», який не придатний для духовного будівництва й тому мусить бути розмолотий.
Це відділення духа від матерії, що відбувається теж на основі цілком природних процесів і законів, і є так званий «Страшний Суд», пов’язаний з величезними переворотами та перетвореннями.
Те, що такий розпад відбудеться не за один земний день, мабуть, легко зрозуміє кожний, бо у світовому звершенні тисяча років як один день.
Але ми знаходимося якраз на самому початку цього періоду часу. Зараз Земля підходить до тієї точки, де вона відхилиться від свого дотеперішнього шляху, що неодмінно буде дуже відчутним і грубоматеріально. Тоді почнеться більш гостре розділення серед усіх людей, яке вже було підготовлене за останній час, але досі проявлялося лише в «поглядах та переконаннях».
Тому більше, ніж будь-коли, дорогоцінна тепер кожна година земного буття. Той, хто серйозно шукає та хоче вчитися, нехай щосили відривається від низьких думок, які мають приковувати його до земного. Інакше йому загрожує небезпека залишитися прив’язаним до Матеріальності та бути затягнутим в остаточний розпад разом з нею.
Але ті, що прагнуть до Світла, будуть поступово відділятися від Матеріальності та врешті-решт будуть піднесені до вітчизни всього духовного.
Тоді здійсниться остаточний розрив між Світлом та тьмою і звершиться Суд.
«Всесвіт», тобто все Творіння, не загине при цьому, а світові тіла будуть затягнуті у процес розпаду лише тоді, коли у своєму рухові досягнуть точки, де має початися їх розклад, а разом з цим і попереднє розділення.
Це відбувається завдяки природній дії Божественних законів, які споконвіку перебували у Творінні, спричинили саме Творіння та неухильно несуть Волю Творця як сьогодні, так і в майбутньому. У вічному кругообігу – невпинне створення, сіяння, визрівання, жнива та розпад, щоб освіжено та підсилено у зміні сполучень знову набути інших форм, що поспішатимуть назустріч новому кругообігові.
При розгляді цього кругообігу Творіння можна уявити собі велетенський вир або велетенську порожнину, з якої невпинним потоком постійно виливається прасім’я, котре обертальним рухом прямує до нових сполучень та нового розвитку. Достоту так, як це вже відомо науці та правильно описано нею.
Щільні туманності утворюються внаслідок тертя та злиття, а з них, у свою чергу, – небесні тіла, що завдяки непорушним законам у певній послідовності групуються в сонячні системи та, обертаючись в самих собі, повинні рухатися усі разом у великому кругообігові, що є вічним.
Як у рослинних, тваринних та людських тілах у видимому земним оком процесі з сімені виходить розвиток, формування, визрівання та жнива або розпад, що тягне за собою видозміну, розклад для подальшого розвитку, так само відбувається й у великому світовому звершенні. Грубоматеріально видимі світові тіла, які несуть з собою набагато більше ефірноматеріальне, тобто невидиме земному оку, оточення, у своєму вічному обертанні підлягають тому ж процесу, бо в них діють ті самі закони.
Існування прасімені не може заперечити навіть найфанатичніший скептик, і все-таки його не може побачити жодне земне око, бо його речовинна природа інша, «потойбічна». Спокійно назвімо його, знову ж таки, ефірноматеріальним.
Неважко також зрозуміти, що світ, який утворюється з нього спочатку, звичайно, теж ефірноматеріальний та не розпізнається земним оком. Лише пізніше найгрубіший осад, що виділяється з нього надалі, залежно від Ефірноматеріального світу, поступово формує Грубоматеріальний світ з його грубоматеріальними тілами, і тільки це від найменших початків можна спостерігати земним оком та за допомогою усіх додаткових грубоматеріальних засобів.
Не інакше і з оболонкою істинної людини в її духовній природі, про яку я ще буду говорити. У своїх мандруваннях різними за своєю природою світами її вбрання, покрив, шкаралупа, тіло чи інструмент – назвіть цю оболонку, як завгодно – завжди повинно бути тієї ж природи, що й речовина того навколишнього середовища, в яке вона вступила, щоб служити їй захистом та необхідним допоміжним засобом, якщо вона хоче мати можливість безпосередньо та активно діяти в ньому.
Оскільки Грубоматеріальний світ залежить від Ефірноматеріального, то з цього виходить також, що все, що відбувається в Грубоматеріальному світі, чинить зворотну дію на Ефірноматеріальний світ.
Це велике ефірноматеріальне середовище було утворене з прасімені, рухається у вічному кругообігові і врешті-решт теж буде затягнуте на зворотну сторону вже згаданого велетенського виру, де відбувається розклад, щоб знову вивергнутися з іншої його сторони у вигляді прасімені для нового кругообігу.
Як при функціонуванні серця та системи кровообігу, так і цей вир – наче серце матеріального Творіння. Таким чином, процес розкладу зачіпає сукупне Творіння разом з ефірноматеріальною частиною, бо все матеріальне розкладається до прасімені, щоб сформуватися знову. При цьому ніде не знайти свавілля, навпаки, все розвивається з самозрозумілою послідовністю первозданних законів, які не допускають іншого шляху.
І тому у певній точці великого кругообігу для всього створеного, грубо- чи ефірноматеріального, настає момент, коли процес розкладу самостійно готується зсередини створеного та врешті-решт проривається назовні.
Цей Ефірноматеріальний світ, так зване потойбіччя, є проміжним місцеперебуванням для тих, хто пішов із землі. Він тісно зв’язаний з Грубоматеріальним світом, що належить до нього, з яким він є єдиним цілим. В момент смерті людина разом зі своїм ефірноматеріальним тілом, яке вона несе поряд з грубоматеріальним, вступає у подібне ефірноматеріальне оточення Грубоматеріального світу, залишивши в цьому останньому грубоматеріальне тіло.
Цей Ефірноматеріальний світ, потойбіччя, що належить до Творіння, підлягає таким самим законам безперервного розвитку та розкладу. З початком розпаду, знов-таки цілком природним шляхом, тут теж відбувається відділення духовного від матеріального. Залежно від духовного стану людини, як в Грубоматеріальному, так і в Ефірноматеріальному світі, духовна людина, її справжнє «я», повинна або рухатися вгору, або залишатися прикутою до Матеріальності.
Серйозний порив до Істини та Світла завдяки зміні, що з цим пов’язана, зробить кожного духовно чистішим і разом з цим світлішим, отже ця обставина має природним чином усе більше та більше роз’єднувати його із щільною матеріальністю та рухати до височин згідно з його чистотою та легкістю.
Але той, хто вірить лише в матеріальне, своїм переконанням сам утримує себе прив’язаним до матеріального і залишається прикутим до нього, внаслідок чого не може підійматися вгору. Тому відділення тих, хто прагне до Світла, від прив’язаних до тьми відбувається внаслідок самостійного рішення кожного індивіда, згідно з існуючими природними законами духовного тяжіння.
Таким чином, стає ясно, що і можливостям розвитку тих, хто пішов з землі, в процесі очищення так званого потойбіччя коли-небудь прийде справжній кінець. Останнє рішення! Люди в обох світах або стануть такими шляхетними, що зможуть бути піднесеними вгору до регіонів Світла, або у своїй низькій природі залишаться зв’язаними згідно з власним волінням і через це будуть врешті-решт звергнуті у «вічне прокляття», що означає – будуть затягнуті у розклад разом з матеріальністю, від якої вони не зможуть звільнитися, самі зазнають нестерпність цього розкладу і таким чином перестануть існувати як індивіди.
Як плевели, розвіються вони за вітром, розпорошаться і разом з цим будуть викреслені з Золотої Книги Життя!
Отже, цей так званий «Страшний Суд», тобто Останній Суд, теж є процесом, який під дією законів, що несуть Творіння, відбувається цілком природним чином, так, що інакше не може й бути. Тут теж людина завжди отримує лише плоди того, що хотіла сама, тобто що викликала через своє переконання.
Знання, що все, що відбувається в Творінні, з найсуворішою послідовністю діє саме по собі, що провідна нитка долі людей завжди визначається тільки ними самими через їх бажання та воління, що Творець не втручається, спостерігаючи, аби покарати чи нагородити, – не применшує величі Творця, а може дати підставу лише для ще більш піднесеного уявлення про Нього.
Велич полягає в досконалості Його Діяння, і це змушує благоговійно зводити погляд угору, бо найбільша Любов та найнепідкупніша Справедливість повинні без різниці перебувати як у найграндіознішому, так і в найменшому явищі.
Великою є також і людина, що як така поставлена в Творінні, як господар своєї власної долі! Своєю волею вона здатна піднятися з цього Діяння, сприяючи при цьому його більш високому розвитку, або ж може стягнути його вниз та заплутатися в ньому так, що більше вже не звільниться і разом з ним попрямує до розпаду, чи це буде в Грубоматеріальному чи в Ефірноматеріальному світі.
Тому звільніться від усіх пут низьких почуттів, бо час настав! Наближається година, коли строк для цього скінчиться! Пробудіть у собі тугу за чистим, істинним, шляхетним! –
Високо над вічним кругообігом Творіння, в центрі, плине, наче вінець, «Блакитний Острів» – оселя блаженних, очищених духів, яким уже дозволено перебувати в регіонах Світла! Цей Острів відділений від Усесвіту. Тому він не бере участі в кругообігу, однак, незважаючи на свою висоту, утворює над Творінням, що обертається, опору і центр вихідних духовних сил. Це острів, який на своїй вершині несе високославне місто золотих вулиць. Тут ніщо вже не підлягає змінам. Не треба побоюватися і «Страшного Суду». Ті, що можуть там перебувати, – на «вітчизні».
І як останнє, найвище, стоїть на цьому Блакитному Острові недоступний для стоп непокликаних… Замок Ґраля, стільки разів оспіваний в поезії!
Овіяний легендами, як мета томління незліченно багатьох, стоїть він там у світлі найвищої слави та зберігає святу Чашу чистої Любові Всемогутнього – Ґраль!
Хоронителями поставлені найчистіші з духів. Вони носії Божественної Любові в її найчистішій формі, яка суттєво відрізняється від уявлень про неї людей на землі, хоча вони зазнають її щодня та щогодини.
Через одкровення вість про Замок спускалася багатьма сходинами далекого шляху від Блакитного Острова через Ефірноматеріальній світ, поки нарешті не дійшла до людей грубоматеріальної землі завдяки найглибшому натхненню деяких поетів. Передаючись від однієї сходини до іншої, все далі вниз, істинне мимоволі зазнало при цьому і різних викривлень, отже останнє відтворення змогло залишитися тільки багаторазово замутненим відблиском, що стало причиною багатьох помилок.
Якщо ж із частини великого Творіння, що знаходиться в надто скрутному становищі, до Творця волає страждання та гаряче моління, то посилається один із служителів Чаші, щоб як носій цієї Любові своїм втручанням допомогти в духовній нужді. Те, що ширяє в Діянні Творіння лише як сказання та легенда, вступає тоді в Творіння живим!
Але такі місії відбуваються нечасто. Кожного разу вони супроводжуються докорінними змінами, великими переворотами. Такі посланці несуть Світло та Істину заблудлим, мир – зневіреним, своїм посланням простягають руку всім шукаючим, щоб надати їм нової мужності та нових сил і вивести їх до Світла через усю тьму.
Вони приходять лише заради тих, хто жадає допомоги зі Світла, а не заради глузувальників та самовпевнених.