Хто бере на себе обов’язок сприйняти цю заповідь відчуттям? Коли бачиш, як діти та дорослі легковажно поводяться із заповідями свого Бога, то кожна людина, що серйозно мислить, могла б, повинна була б вжахнутися.
У школах заповіді вивчаються та поверхово обговорюються. Людина задоволена, коли точно завчила текст та може дати якісь відомості, поки існує ризик, що її можуть спитати. Коли ж після закінчення школи вона вступає у практичне життя, то і цей текст швидко забувається, а разом з ним і сенс. Це найкращий доказ того, що насправді її взагалі не цікавило, чого вимагає від неї Господь і Бог.
Але цим Він не вимагає чогось, а у любові дає всім людям те, що їм вкрай необхідно! Адже зі Світла було помічено, як сильно заблукали люди. Тому Бог як вихователь точно вказав їм шлях, що веде до вічного буття у світлому Царстві Духа, тобто до їхнього щастя. Тоді як недотримання заповідей повинно привести людей до нещастя та загибелі!
Саме тому по суті неправильно, коли говорять про заповіді. Це швидше дуже доброзичливі поради, вказівники правильного шляху через Матеріальність, познайомитися з якою було бажанням самих людських духів.
Але й ця, така прекрасна думка ніяк не впливає на людину. Вона надто сильно буквально вперлася у свій власний хід думок і не хоче ні бачити, ні чути нічого, крім тих міркувань, які сама собі склала, виходячи зі свого малого земного знання.
Вона не відчуває, як Матеріальність постійно несе її все далі й далі до тієї межі, де перед нею в останній раз постане питання «або – або», як те рішення, яке тепер стане визначальним для всього її буття, згідно з яким вона повинна буде пройти до кінця свій обраний таким чином шлях, не можучи знову повернутися назад, навіть якщо врешті-решт вона прийде до пізнання. Тоді це буде надто пізно і лише сприятиме збільшенню її мук.
Щоб допомогти людині, аби вона, незважаючи на помилки, ще змогла вчасно прийти до пізнання, Бог дав людям Третю заповідь – пораду святити святковий день!
При виконанні цієї заповіді у кожної людини згодом поступово виникло б томління – полинути до Світла, а разом з томлінням врешті-решт відкрився б і шлях, що вів би її вгору, до виконання її бажань, які, стаючи все сильнішими, перейшли б у молитву. Тоді сьогодні людина була б іншою! Одухотвореною, дозрілою для того Царства, яке повинно тепер настати.
Отже, ви слухайте та поводьтеся так, щоб виконання цієї заповіді підготувало вам шлях.
Ти повинен святити святковий день! Ти! У словах абсолютно ясно вказано, що ти повинен давати освячення святковому дню, повинен зробити його для себе святим!
Святковий день – це час відпочинку, тобто коли ти відпочиваєш від праці, яку на тебе покладає твій шлях на землі. Але ти не даєш освячення годині відпочинку, дню відпочинку, якщо при цьому хочеш дбати лише про своє тіло. А також якщо ти шукаєш розваги у грі, випивці або танцях.
Час відпочинку повинен привести тебе до того, щоб ти у спокої заглибився в свої думки та відчуття, оглянув своє дотеперішнє земне життя, перш за все минулі робочі дні останнього тижня, та зробив би з цього корисні висновки для свого майбутнього. Шість днів завжди можна оглянути, що триває довше, легко забувається.
При цьому не минеться, що твоє відчуття потрохи линутиме вище і ти станеш шукачем Істини. Якщо ж ти справді станеш шукачем, то тобі буде вказаний і шлях. І так само як тут, на землі, ти йдеш новим, раніше не відомим тобі шляхом, перевіряючи та вивчаючи, так і на своїх нових духовних шляхах, які відкриваються тобі, ти повинен уважно ступати крок за кроком, щоб завжди утримувати під ногами твердий ґрунт. Тобі не можна допускати стрибків, бо тоді небезпека падіння більша.
Роздумуючи та відчуваючи так у години відпочинку свого земного життя, ти ніколи нічого не загубиш, а лише виграєш.
Ходінням до церкви ніхто не святить святковий час, якщо потім, під час відпочинку, людина не думає над тим, що вона там чула, для того щоб правильно сприйняти це в собі та жити відповідно до цього. Священик не може святити твій день за тебе, якщо ти сам цього не робиш. Завжди зважуй, чи цілком узгоджується справжній сенс Слова Божого з твоєю діяльністю. Лише таким чином святковий день святиться тобою, бо тоді, завдяки твоєму спокійному самозаглибленню, він отримує таке значення, заради якого був установлений.
Так кожний святковий день стає віхою на твоєму шляху, яка у зворотній дії надасть дням твоєї грубоматеріальної діяльності ту цінність, яку вони повинні мати для дозрівання твоєї душі. Тоді вони прожиті не даремно, і ти постійно просуваєшся вперед.
Святити означає не марнувати. Тільки-но ти це проґавиш, ти проґавиш свій час, наданий тобі для дозрівання, а після Світового повороту, який зараз повільно охоплює вас своїми променями, дається ще лише короткий строк, аби надолужити прогаяне, за умови, що ви застосуєте всю силу, що залишилася у вас.
Тому святіть святковий день! Чи в себе вдома, чи ще краще – на природі, яка допоможе вам стати невсипущими як у мисленні, так і у відчутті! Виконуйте цим заповідь Господа. Це буде вам на користь!