Крик за помічником

Подивимося пильніше на усіх людей, які сьогодні з особливим завзяттям шукають духовного помічника, чекаючи його з внутрішнім підйомом. На їхню думку, вони самі духовно вже ґрунтовно підготовлені, щоб упізнати його та почути його слово!

Але при спокійному розгляді ми побачимо дуже багато розбіжностей. Місія Христа, наприклад, на багатьох людей подіяла дивно. Вони створили собі хибне уявлення про це. Причиною цього була, як завжди, неправильна самооцінка, зарозумілість.

Замість колишнього благоговіння та збереження само собою зрозумілого провалля та чіткої межі у ставленні до свого Бога, з одного боку, з’явилося плаксиве жебрацтво, бажання завжди лише отримувати, але при цьому в жодному разі не робити хоча б що-небудь самому. «Молися» – це вони сприйняли, але що при тому є ще «і працюй», «працюй над самим собою», – того вони знати не хочуть.

З другого боку, люди вважають, що вони настільки самостійні, настільки незалежні, що можуть все зробити самі, а при певному зусиллі навіть стати Божественними.

Є також багато людей, які тільки вимагають та сподіваються, що Бог буде ганятися за ними. Оскільки одного разу Він вже послав Свого Сина, отож подав цим доказ, як сильно зацікавлений у тому, аби людство наблизилося до Нього, більше того, що Він, певно, навіть має потребу в ньому!

Куди не глянеш, в усьому можна знайти лише пихатість, ніякого смирення. Правильна самооцінка відсутня. –

Перш за все людині потрібно зійти зі своєї штучної висоти, щоб спромогтися стати дійсно людиною та як такій почати своє сходження.

Сьогодні, духовно набундючена, вона сидить на дереві біля підніжжя гори, замість того щоб твердо та впевнено стояти на землі обома ногами. Тому вона ніколи й не зможе піднятися на гору, якщо спершу не злізе чи не впаде з дерева.

А тим часом усі ті, хто спокійно та розумно йшов своїм шляхом по землі під її деревом і на кого вона пихато позирала, уже, мабуть, досягли вершини.

Але при цьому розвиток подій стане їй на поміч, бо дерево неодмінно повалиться, до того ж найближчим часом. Може, тоді людина ще схаменеться, коли так грубо звалиться на землю з хиткої висоти. Однак тоді для неї це буде крайнім терміном, не можна буде прогаяти жодної години.

Нині багато хто думає, що життя може й далі продовжуватись так само рутинно, як це відбувалося протягом тисячоліть. Приємно і затишно влаштувалися вони у своїх кріслах та чекають сильного помічника.

Але як вони уявляють собі цього помічника! Це дійсно жалюгідно.

У першу чергу вони чекають від нього або, справедливо буде сказати, вимагають від нього, аби кожній окремій людині він підготував шлях угору до Світла! Він має подбати про те, щоб для послідовників кожної конфесії навести мости до шляху Істини! Він має зробити це таким легким і доступним, аби кожний міг зрозуміти це без зусиль. Його слова мають бути вибрані таким чином, аби їх правдивість відразу переконала всіх і вся.

Як тільки людині треба при цьому самій докласти зусиль та самій подумати, то перед нею не істинний помічник. Бо якщо він покликаний, щоб повести та вказати правильний шлях своїм словом, то, певна річ, повинен подбати і про людей. Це його діло – переконати людей, пробудити їх! Адже Христос навіть віддав своє життя.

Тим, хто сьогодні так думає, а до таких належить багато, взагалі не треба обтяжуватися, бо вони подібні до нерозумних дів, і їх доля – «надто пізно»!

Помічник, звичайно, не пробудить їх, а цілком спокійно залишить їх спати далі, поки ворота не зачиняться, і вони не зможуть знайти доступу до Світла, бо не спромоглися вчасно вивільнитися зі сфери матеріальності, хоча слово помічника вказувало їм дорогу для цього.

Бо людина не така цінна, як вона собі думає. Не Бог має потребу в ній, а вона в Ньому!

Оскільки у своєму так званому прогресі людство сьогодні вже не знає, чого воно, власне, хоче, то йому, нарешті, доведеться пізнати, що від нього вимагається!

Люди цього ґатунку, шукаючи та зарозуміло критикуючи, пройдуть мимо так само, як і багато тих, хто у свій час вже пройшов мимо Того, до чийого приходу все вже було підготовлене завдяки одкровенням.

Як можна уявляти собі духовного помічника таким чином!

Він не уступить людству ні п’яді і буде вимагати всюди, де будуть чекати, що він дасть!

Однак та людина, що може мислити серйозно, одразу усвідомить, що саме у суворому, невблаганному вимаганні зосередженого мислення полягає те найкраще, чого потребує для спасіння людство, яке так глибоко погрузнуло у своїй духовній інертності! Саме завдяки тому, що для розуміння своїх слів помічник з самого початку вимагає духовної жвавості і серйозного воління, старання, він одразу граючи відділяє пшеницю від плевелів. У цьому полягає автоматична дія, як і в Божественних Законах. Людям тут теж дістається саме те, чого вони дійсно бажають. –

Але є й ще один ґатунок людей, які думають, що вони вкрай активні!

Вони склали собі, певна річ, зовсім інший образ помічника, як можна прочитати з їхніх повідомлень. Але він не менш гротесковий, бо вони очікують, що він буде… духовним акробатом!

Адже і без того тисячі людей вже припускають, що ясновидіння, здібність ясно чути, ясно відчувати та таке інше – це великий прогрес, але насправді це не так. Такі здібності, будь це плід навчання, виховання чи навіть природжене дарування, ніколи не зможуть піднятися вище обмежень цієї землі, тобто вони діють лише у низьких межах, не можуть претендувати на висоти й тому майже не мають цінності.

Невже людству збираються допомогти у сходженні тим, що демонструють йому ефірноматеріальні речі того ж самого рівня чи навчають бачити та чути подібне?

Це не має ніякого стосунку до справжнього сходження духа. Та ніякої користі для того, що відбувається на землі! Це не що інше, як духовні фокуси, цікаві для окремих людей, але без усякої цінності для людства в цілому!

Те, що всі ці люди бажають собі помічника, подібного до них, який врешті-решт може це робити краще, ніж вони, зрозуміти, звичайно, легко. –

Але багато хто заходить в цьому ще далі, аж до смішного. Та проте сприймають це вкрай серйозно.

Для них, наприклад, основною передумовою для доказу справжності помічника є те, що він… не повинен застуджуватися! Той, хто може застудитися, відпадає одразу, бо, з їхнього погляду, це не співвідноситься з ідеальним помічником. Сильний помічник в усякому разі та перш за все своїм духом мусить бути вищим від таких дрібниць.

Звучить це, може, трохи удавано та смішно, але засновується лише на фактах та означає слабке повторення колишнього вигуку: «Коли Ти Син Божий, то спаси себе самого та зійди з хреста!» – І цей крик лунає вже сьогодні, ще до того, як такий помічник взагалі опинився у полі зору!

Бідні, необізнані люди! Той, хто виховує своє тіло так односторонньо, що часом воно стає нечутливим під владою духа, аж ніяк не є видатним та великим. Ті, хто захоплюються ним, подібні до дітей минулих століть, які з розкритими ротиками та сяючими очима стежили за вивертами мандрівних скоморохів, причому в них пробуджувалося гаряче бажання теж уміти робити подібне.

І не далі, ніж діти того часу в цій цілком земній сфері, знаходяться й багато так званих шукачів духа чи богошукачів нашого часу у духовній сфері!

Але продовжимо нашу думку: мандрівні комедіанти колишніх часів, про яких я щойно згадав, удосконалювалися все більше, стали акробатами в цирках та вар’єте. Їхня майстерність зросла до надзвичайного, і щодня тисячі розпещених людей ще й сьогодні дивляться на ці вистави, знову і знову вражаючись, а часто й внутрішньо здригаючись.

Та чи отримують вони для себе яку-небудь користь від цього? Що вони виносять із таких вистав? Адже під час своїх виступів багато акробатів навіть ризикують життям. Абсолютно нічого, бо навіть при найвищій досконалості всі ці речі завжди будуть залишатися тільки в межах вар’єте та цирку. Завжди будуть слугувати лише для розваги, але ніколи не принесуть людству яку-небудь користь.

Проте подібний акробатизм у духовній сфері намагаються сьогодні використовувати як мірило для великого помічника!

Залиште таким людям їхніх духовних клоунів! Доволі скоро вони переживуть на власному досвіді, куди це веде! Вони навіть не знають, чого, власне, цим домагаються. Вони вважають: великим є той, чий дух так володіє тілом, що воно більше не знає хвороб!

Будь-який подібний розвиток односторонній, а односторонність призводить лише до нездоров’я, до хвороб! Такі речі не зміцнюють дух, а лише ослаблюють тіло! Необхідна для здорової гармонії рівновага між тілом та духом порушується, і закінчується тим, що врешті-решт такий дух набагато раніше відділяється від змученого тіла, яке більше не може забезпечити йому сильний, здоровий резонанс для земних переживань. Але тоді духу їх бракує, і він приходить у потойбічний світ незрілим. Йому доведеться ще раз пережити земне буття.

Все це – не що інше, як духовні фокуси за рахунок земного тіла, яке насправді повинно допомагати духу. Тіло належить до епохи розвитку духа. Коли ж воно ослаблюється та пригнічується, то й духу від нього небагато користі, бо його випромінювання надто слабкі, аби надати духу у Матеріальності ту повноту сили, якої він потребує.

Якщо людина хоче заглушити хворобу, то духовно їй потрібно викликати стан екстазу і цим учинити тиск на тіло, подібно до того, як у малому страх перед зубним лікарем може відтіснити біль.

Такі стани сильного збудження тіло витримає без шкоди для себе раз, може й декілька разів, але не тривалий час, інакше воно зазнає серйозної шкоди.

І якщо помічник це робить або радить робити, то він недостойний бути помічником, бо цим він грішить проти Природних Законів у Творінні. Земна людина мусить берегти своє тіло як ввірене їй добро та прагнути до здорової гармонії між духом і тілом. Якщо вона порушується через одностороннє пригнічення, то це не прогрес, не сходження, а серйозна перешкода для виконання завдання людини на землі, як і взагалі в Матеріальності. При цьому повнота сили духа з точки зору його діяльності в Матеріальності втрачається, оскільки для цього він у всякому разі потребує сили не поневоленого земного тіла, а такого, що перебуває у гармонії з духом!

Той, кого на підставі подібних речей називають майстром, – менший за підмайстра, якому взагалі не відомі завдання духа людського та необхідні умови його розвитку! Він навіть шкодить духу.

Доволі скоро вони прийдуть до болісного усвідомлення своєї глупоти.

А кожному фальшивому помічнику доведеться набути гіркого досвіду! Його сходження у потойбічному світі зможе розпочатися лише тоді, коли останній з усіх тих, кого він затримав чи навіть збив з дороги своїми духовними забавками, прийде до пізнання. Доки його книги, його твори продовжують діяти тут на землі, це буде утримувати його від просування вперед у потойбічному світі, навіть якщо тим часом він і схаменувся там.

Той, хто рекомендує окультний тренінг, подає людям каміння замість хліба і цим показує, що не має ні найменшого уявлення про дійсний розвиток подій у потойбічному світі, не кажучи вже про весь механізм Світобудови!