Сучасна духовна наука! Що тільки не збирається під цим прапором! Хто тільки не об’єднується при цьому та хто тільки не бореться під ним! Арена серйозних шукань, малих знань, великих планів, марнославства та глупоти, а також маса порожнього вихваляння та ще більше – найбезсовіснішого діляцтва. Нерідко із цього хаосу розцвітає заздрість та безмежна ненависть, яка врешті-решт знаходить вихід у підступній мстивості найнижчого ґатунку.
За таких обставин, звичайно, не треба дивуватися, коли багато людей тримається осторонь від усієї цієї недоладної діяльності, зі страхом, що можуть отруїтись, якщо стикнуться з нею. Не так вже вони й неправі, бо незліченні прихильники духовної науки своєю поведінкою насправді не демонструють нічого привабливого, ще менше – притягального, а все в них, швидше за все, закликає інших людей до найбільшої обережності.
Дивно, що вся галузь так званої духовної науки, яка зловмисними або неосвіченими часто сплутується з наукою про духів, ще й сьогодні вважається якоюсь вільною територією, де кожний може орудувати та бешкетувати безперешкодно, навіть розгнуздано та безкарно.
Такою її вважають. Але досвід вже не раз навчав тому, що це не так!
Незліченні піонери у цій галузі, які були досить легковажними, щоб зважитися на декілька кроків уперед, досліджуючи за допомогою лише уявного знання, стали безпорадними жертвами своєї недбалості. При цьому сумно лише від того, що всі ці жертви полягли, не змігши принести людству навіть найменшого вжитку!
Власне, кожний з таких випадків мав би бути доказом того, що обраний шлях неправильний, бо несе лише шкоду і навіть загибель, але не благодать. Однак цих хибних шляхів продовжують дотримуватися з дивною упертістю, приносять все нові жертви; про кожну знайдену крихітку вперше розпізнаного, самоочевидного у грандіозному Творінні здіймають великий галас, пишуть незліченні трактати, які повинні відштовхувати багатьох серйозно шукаючих людей, бо в них ясно відчуваються непевні пошуки навпомацки.
Насправді усі дотеперішні дослідження швидше можна назвати небезпечною забавою з добрими намірами.
У галузь духовної науки, яка вважається вільною територією, неможливо вступити безкарно, доки спочатку не навчишся враховувати духовні закони у їх повному обсязі. Кожна свідома або несвідома протидія цим законам, тобто «недотримання» їх, що рівнозначно їх порушенню, в неминучій взаємодії повинна уразити зухвалого, фривольного чи легковажного, який не дотримується їх точно або не може дотримуватись.
Намагатися блукати по неземному за допомогою земних засобів та можливостей – це не що інше, як завести в дрімучий ліс та лишити там саму малу дитину, ще не знайому з земними небезпеками, в ліс, з якого вибратися неушкодженою може мати шанс лише відповідно споряджена для цього людина у розквіті сил, що буде найбільш обережною.
З представниками сучасної духовної науки при їхньому нинішньому методі роботи – не інакше, навіть якщо вони уявляють, що їхні наміри дуже серйозні та що вони справді лише заради знання відважуються на багато що, аби допомогти людям перейти рубіж, біля якого вони вже давно стоять, стукають та чекають.
Як діти, стоять ці дослідники перед ним ще й сьогодні, безпорадні, пробираючись навпомацки, не знаючи про небезпеки, які кожної миті можуть хлинути на них або вилитися через них на інших людей, якщо своїми невправними спробами вони зроблять пролом у природній захисній стіні або відкриють двері, які для багатьох краще б залишалися закритими.
Все це можна назвати лише легковажністю, а не відвагою, доки всі, котрі намагаються просунутися таким чином уперед, не знатимуть точно, що зможуть негайно та безумовно подолати усі можливі небезпеки, які загрожують не лише їм, а й іншим.
Найбільш безвідповідальним чином діють ті «дослідники», які займаються експериментами. На злочинність гіпнозу вказувалося вже не раз.*
Дослідники, які продовжують експериментувати в дещо іншому роді, у більшості випадків роблять прикру помилку тим, що вони, самі нічого не знаючи – бо інакше вони б цього, звичайно, не робили, – вводять інших дуже чутливих або медіумічних людей в магнетичний або навіть гіпнотичний сон, щоб наблизити їх до тілесно невидимих впливів «потойбічного» світу з надією, що таким чином зможуть почути та поспостерігати різні речі, що було б неможливо у стані повної денної свідомості піддослідної особи.
Разом з цим щонайменше в дев’яноста п’яти випадках зі ста вони піддають таких людей великій небезпеці, яка їм ще не під силу, бо усяка форма штучного сприяння такому прониканню є зв’язуванням душі, що втискує її у стан сприйнятливості, яка заходить далі, ніж це дозволив би її природний розвиток.
Унаслідок цього душа жертви таких експериментів раптом опиняється у сфері, в якій через штучне сприяння вона позбавлена свого природного захисту або не має його, бо він може виникнути лише завдяки її власному, внутрішньому здоровому розвиткові.
Образно таку варту співчуття людину треба уявити собі так, наче вона стоїть оголена, прив’язана до стовпа, висунута, немов принада, далеко в небезпечну зону з метою притягнути там до себе ще незнайомі прояви життя й діяльності та навіть допустити їх дію на себе, щоб вона змогла доповісти про це або щоб різні прояви, завдяки її сприянню при втраті її тілом певних земних субстанцій, стали видимими і для інших.
Така піддослідна особа через те, що її висунута вперед душа має підтримувати зв’язок зі своїм земним тілом, іноді здатна сповіщати про все, що відбувається, як по телефону, та передавати глядачам.
Але якщо при цьому такий штучно висунутий «вартовий» буде якимось чином атакований, то через нестачу природного захисту він не зможе оборонятися, буде безпомічним та покинутим, бо був лише штучно, за допомогою інших втиснутий у сферу, до якої він за своїм власним розвитком ще або зовсім не належить. А так званий дослідник, який втиснув його туди через жадобу знання, теж нічим не зможе йому допомогти, бо й сам є чужим та недосвідченим там, звідки виходить небезпека, і тому нічого не в змозі зробити для якого-небудь захисту.
Так виходить, що дослідники стають злочинцями при тому, що цього не хочуть та за земним правом за це не можуть бути притягнуті до відповідальності. Але це не виключає того, що духовні закони проявлять свою взаємодію з усією силою та прикують дослідника до його жертви.
Багато піддослідних осіб постраждали від ефірноматеріальних нападів, які з часом, а часто і невдовзі або негайно, супроводжуються і грубоматеріально-тілесними проявами, так що настає земна хвороба або смерть, чим, однак, ще не усувається душевне пошкодження.
Але ці спостерігачі, які називають себе дослідниками, що втискують свої жертви у невідомі сфери, самі при таких небезпечних експериментах у більшості випадків стоять під добрим земним прикриттям, під захистом свого тіла та денної свідомості.
Рідко коли вони наражаються на небезпеку водночас із піддослідними особами, так що вона негайно переходить і на них. Однак потім зі своєю земною смертю, з переходом в Ефірноматеріальний світ, через зв’язаність зі своїми жертвами вони у будь-якому випадку повинні потрапити туди, куди ті, можливо, були затягнені, і лише разом з ними зможуть поволі піднятися знову.
Штучне втискання душі в іншу сферу не завжди треба розуміти так, що душа виходить із тіла та лине до іншої області. У більшості випадків вона спокійно залишається в тілі. Просто через магнетичний або гіпнотичний сон вона робиться неприродно сприйнятливою, так що реагує на значно ефірніші течії та впливи, ніж це було б можливо для неї в її природному стані.
Певна річ, що в такому неприродному стані немає тієї повної сили, яка була б у неї, якби вона сама просунулася так далеко внаслідок внутрішнього розвитку і завдяки цьому міцно та впевнено стояла б на цьому новому, ефірнішому ґрунті, проявляючи щодо всіх впливів рівну їм силу.
Через цю нестачу здорової повної сили внаслідок штучного втручання виникає нерівність, яка має тягти за собою порушення. Результатом цього є неодмінне помутніння усіх відчуттів, через що виникають викривлення реальності.
Підстави для хибних повідомлень, незліченних помилок завжди дають знов-таки лише самі дослідники через своє шкідливе сприяння. Тому й виходить, що серед великої кількості вже «досліджених» фактів з окультної області багато що не узгоджується із суворою логікою. У них містяться незліченні помилки, які досі не можна було розпізнати як такі.
Такими вочевидь хибними шляхами не можна досягти абсолютно нічого, що хоч якоюсь мірою могло б бути корисним або благодатним для людей.
Корисним для людей може бути насправді лише те, що допомагає їм підійматися вгору або, щонайменше, вказує шлях до цього. Однак при таких експериментах все це з самого початку та назавжди цілком виключено!
Часом штучним сприянням дослідникові все ж таки вдається врешті-решт висунути яку-небудь сприйнятливу або медіумічну людину з земного грубоматеріального тіла у розташований найближче до неї Ефірноматеріальний світ, але ні на волосину вище того рівня, до якого вона і так належить за своєю внутрішньою якістю. Навпаки, штучним сприянням він не зможе перенести її навіть туди, а завжди лише в найближче оточення всього земного.
Але це найближче до земного оточення може містити лише все те потойбічне, що ще тісно зв’язане з землею, що внаслідок неповноцінності, вад та пристрастей залишається прикутим до землі.
Звичайно, в цьому оточенні де-не-де тимчасово буде затримуватися і те, що просунулося трохи далі. Але не завжди можна цього чекати. Високе не може знаходитися там з чисто природних закономірних причин. Скоріше весь світ перевернеться, або… в людині мав би бути постамент для закріплення Світла!
Але що такий знайдеться у піддослідної особи або у такого дослідника, що шукає навпомацки, навряд чи можна припустити. Тому всі експерименти залишаються небезпечними та безцільними.
Безперечно також, що дещо справді більш високе не може наблизитись до медіума, а тим більше говорити через нього без присутності високорозвиненої людини, яка очищує все більш грубе. Про матеріалізації з більш високих кіл теж не може бути й мови, менш за все під час улюблених розважальних ігор із постукуванням, пересуванням предметів і таке інше. Провалля занадто велике, щоб можна було просто так перекинути через нього міст.
Незважаючи на медіума, усе це може виконуватися лише тими потойбічними, які ще тісно зв’язані з матерією. Якби було можливо інакше, тобто якби високе могло так легко вступати у зв’язок із людством, то Христу зовсім не треба було б ставати людиною, а можна було б виконати Свою місію без такої жертви.** А люди сьогодення душевно розвинені, безперечно, не вище, ніж це було за земного життя Ісуса, тому не можна думати, що зв’язок зі Світлом зараз установити легше, ніж у той час.
Щоправда, представники духовної науки кажуть, що в першу чергу вони мають на меті встановити існування потойбічного життя, особливо – продовження життя після земної смерті, і що при панівному сьогодні повсюдному скепсисі потрібні дуже сильні та грубі знаряддя, тобто відчутні земні докази, щоб зробити пролом в оборонній позиції супротивників.
Але це обґрунтування не вибачає того, що знову та знову так легковажно ставляться на карту людські душі!
Крім того, немає жодної потреби намагатися неодмінно переконати зловмисних супротивників! Адже відомо, що вони не були б готові повірити, навіть якби прийшов ангел прямо з Небес, щоб провістити їм Істину. Після його відбуття вони стали б твердити, що це була масова галюцинація, а не ангел, або скористалися б якою-небудь іншою відмовкою. А якби було явлене щось чи хтось, і це що чи хто залишилося б земним, тобто не зникло б знову або не стало б невидимим, то знайшлися б інші виверти, саме тому, що для тих, хто не бажає вірити у потойбіччя, це знову було б занадто земним.
Вони не зупиняться і перед тим, щоб подати такий доказ як обман, а людину – як фантазера, фанатика або ж обманщика. Чи це буде надто земним або неземним, чи тим та іншим разом, вони завжди знайдуть що-небудь для критики та сумніву. А якщо вже зовсім не буде інших аргументів, то просто закидають брудом, перейдуть навіть до більш зухвалих нападів і не зупиняться перед насильством.
Щоб переконати таких, не варто приносити жертви! Але ще менше – заради багатьох так званих прихильників. Останні у своєрідній зарозумілості гадають, що, завдяки їхній здебільшого дещо неясній та фантастичній вірі в життя у потойбіччі, вони можуть ставити певні вимоги, щоб за це вони, у свою чергу, неодмінно щось «побачили» або «пережили». Від своїх керівників вони чекають потойбічних знаків як нагороду за свою сумлінність.
При цьому їхні самоочевидні очікування, з якими вони носяться, часто просто смішні, так само як і всезнаючі, добросердно пробачливі посмішки, що лише демонструють їхнє справжнє незнання. Влаштовувати для цього натовпу ще якісь вистави – це отрута, адже вони вважають себе настільки всезнаючими, що вбачатимуть у цих експериментах не більше ніж цілком заслужену розвагу, в якій потойбічні мають грати ролі артистів вар’єте.
Залишмо ж тепер великі експерименти та розгляньмо малі, на зразок столовертіння. Вони зовсім не такі невинні, як здається, а навпаки, через надзвичайну легкість їх розповсюдження це дуже серйозна небезпека!
Кожного треба застерегти від цього! Обізнаним доводиться з жахом відвертатися, коли вони бачать, як легковажно поводяться з такими речами. Як багато прихильників намагається продемонструвати свої «знання» у різних колах, спонукаючи до іспитів зі столовертінням; посміхаючись або з таємничим шепотінням, ледве не граючи, впроваджують вони в сім’ях ці вправи з літерами та стаканом або іншим допоміжним засобом, котрий при легкому накладанні руки ковзає або тягнеться до різних літер, з яких таким чином складаються слова.
З жахливою швидкістю все це перетворилося у світські забави, що проводяться зі сміхом, глумом та іноді з приємною моторошністю.
Потім у сім’ях або на самоті літні та молоді дами щодня сидять за столиком перед намальованими на картоні літерами, які по можливості повинні бути зображені у цілком певній формі, аби був наявний збуджуючий фантазію фокус-покус, до того ж зовсім зайвий, бо все вийшло б і без нього, якщо певна особа має до цього хоча б якусь схильність. А таких безліч!
Представники сучасної духовної науки та керівники окультних товариств радіють з цього, бо при цьому складаються справжні слова та речення, про які виконавець ні свідомо, ні несвідомо й не думав. Це має переконати його та збільшити цим кількість прихильників «окультного».
На це вказується у трактатах окультних напрямків, це відстоюють промовці, виробляються та продаються допоміжні засоби, які полегшують усі ці витівки, й таким чином майже весь окультний світ постає у якості старанних поплічників тьми в щирому переконанні, що вони жерці Світла!
Лише одні ці приклади вже доводять повну необізнаність, яка лежить в основі таких окультних поривань! Вони показують, що ніхто з них усіх не є справді ясновидцем! Доказом протилежного не може вважатись і те, що з цих починань де-не-де вийшов добрий медіум або, правильніше, що добрий медіум був тимчасово залучений до цього на початку свого шляху.
Небагато людей, які від початку призначені для цього, в своєму природному розвиткові мають зовсім інший захист, що дбайливо контролює кожну сходину; в інших такого захисту немає. Але й цей захист працює лише при природному, власному розвиткові, без усякого штучного сприяння! Бо лише в усьому природному як дещо самоочевидне перебуває і захист.
Але тільки-но з’являється найменше сприяння, чи то завдяки вправам самої особи, чи то ззовні – через магнетичний сон або гіпноз, то це стає неприродним і, внаслідок цього, вже не узгоджується повністю з природними законами, що тільки й здатні забезпечити такий захист. Якщо ж до цього додається ще й необізнаність, як зараз зустрічається повсюди, то це стає згубним. Одне лише воління ніколи не замінить уміння, коли доходить до дій. Але нікому не слід переступати межі свого уміння.
Звичайно, не виключено, що із сотень тисяч тих, хто займається такими небезпечними забавами, часом якась людина виходить з цього справді безкарно та має добрий захист. Можливо також, що заподіяна багатьом шкода ще не стане помітною в земному плані, отже лише після переходу на той світ їм раптом доведеться усвідомити, які дурниці вони по суті робили. Але є багато й таких, хто зазнає видимої земними очима шкоди, хоча вони ніколи не усвідомлюють її справжньої причини протягом свого земного життя.
З цього приводу треба пояснити, нарешті, ефірноматеріальний та духовний процес під час таких забав. Він такий же простий, як і все в Творінні, і зовсім не такий важкий, але все ж складніший, ніж багатьом думається.
На землі, якою вона є нині, через воління людства тьма набула верховенства над усім матеріальним. Таким чином, у всьому матеріальному вона стоїть неначе на власному, добре знайомому їй ґрунті і через це здатна проявлятися в матеріальному в усій повноті. Отже, вона почуває себе тут у своїй стихії, бореться на відомому їй ґрунті. Тому нині у всьому матеріальному, тобто грубоматеріальному, вона переважає Світло.
Наслідком цього є те, що у всьому матеріальному тьма має більшу силу, ніж Світло. При таких же забавах, як столовертіння і таке інше, про Світло, тобто про високе, взагалі не може бути й мови. Щонайбільше, ми можемо говорити про погане, тобто про тьму, та про краще, тобто світліше.
І от, коли людина використовує стіл, стакан або взагалі який-небудь грубоматеріальний предмет, вона вступає разом з цим на добре знайоме для тьми поле бою. На ґрунт, який все темне називає своїм власним. Таким чином людина від початку поступається силі, проти якої не може виставити належного захисту.
Розгляньмо ж спіритичний сеанс або хоча б світську забаву зі столом та прослідкуємо при цьому за духовними або, точніше, ефірноматеріальними процесами.
Коли один чи декілька чоловік наближується до столу, щоб за його допомогою вступити у зв’язок з потойбічними, чи так, що вони дадуть знати про себе постукуванням чи, що звичніше, рухом столу, аби з цих знаків склалися слова, то через зв’язок з матерією в першу чергу притягується тьма, яка відповідає за ці прояви.
Часто потойбічні з великою вправністю користуються гучними словами, намагаються відповісти на думки людей, які їм легко прочитати, у бажаній для тих формі, але у серйозних питаннях вони завжди вводять в оману та намагаються, якщо це відбувається часто, поступово підкорити людей своєму впливу, що стає все сильнішим, і таким чином повільно, але впевнено стягнути донизу. При цьому вони дуже вправно залишають заблудлих у впевненості, що ті крокують угору.
А якщо, можливо на самому початку або при якій-небудь нагоді, за допомогою стола подасть звістку померлий родич або друг, що трапляється доволі часто, то обманути буде ще легше. Люди зрозуміють, що про себе дає знати справді певний друг, і потім будуть вірити, що це завжди він, коли за допомогою стола передаються які-небудь висловлювання та при цьому називається ім’я цього знайомого як призвідника.
Але це не так! Справа не лише в тому, що тьма, яка постійно спостерігає, вправно використовує ім’я, аби надати обману найбільш вірогідного характеру та добитися довіри того, хто питає, а й доходить навіть до того, що темний втручається у фразу, розпочату справжнім другом, та навмисно хибно закінчує її. Тоді має місце навряд чи відомий факт, що в одному суцільному та зв’язному реченні брали участь двоє. Перший – справжній та, можливо, доволі світлий, тобто більш чистий друг, а потім другий – темний, зловмисний, а той, хто питав, нічого цього не помітив.
Наслідки цього можна легко собі уявити. Той, хто довірився, буде обманутий та у своїй вірі похитнутий. Противник використовує такий випадок для того, щоб зміцнити його іронію та сумнів, а часом і для грубих нападів на всю справу. Насправді ж неправі обоє, що пояснюється лише необізнаністю, яка ще панує в усій цій сфері.
А процес розігрується цілком природно: якщо світліший справжній друг присутній біля столу, щоб здійснити бажання того, хто питає, та дати знати про себе, і тут втручається темний, то цей світліший повинен відійти, оскільки через матерію стола темний може одержати більшу силу, тому що нині все матеріальне по суті є сферою тьми.
Помилку робить людина, яка обирає матеріальне і таким чином від самого початку ставить себе в нерівні умови. Щільне, важке, тобто темне, вже через свою щільність стоїть ближче до грубоматеріального, ніж світле, чисте, легше, та має більший потенціал сили внаслідок свого тіснішого зв’язку з матерією.
Але, з іншого боку, і світліше, яке ще може дати знати про себе через матеріальне, теж все ще має щільність, в певній мірі близьку до матеріального, бо інакше зв’язок з матерією для якого-небудь прояву був би взагалі неможливим. Це саме по собі передбачає зближення з матерією, що, в свою чергу, тягне за собою можливість забруднення, як тільки через матерію встановлено зв’язок із тьмою.
Щоб уникнути цієї небезпеки, світлішому не залишається нічого іншого, як швидко відступити від матерії, тобто від стола чи іншого допоміжного засобу, тільки-но за нього хапається темний; відступити, аби розірвати сполучну ланку, що створила б міст над природним проваллям, яке роз’єднує і таким чином захищає.
Тоді з боку потойбіччя не можна уникнути того, що у таких випадках людина, яка експериментує за допомогою стола, неодмінно буде наражатися на низькі впливи. Але ж своїми власними діями вона й не хотіла іншого, бо незнання законів тут теж не може захистити її.
Ці процеси прояснять для багатьох стільки не поясненого досі, численні загадкові суперечності знайдуть своє рішення, і можна сподіватися, що багато людей більше не доторкнеться до таких небезпечних іграшок!
Так само детально можна змалювати й небезпеки усіх інших експериментів, які значно більші та сильніші. Але поки що обмежимося речами, що набули найбільшого вжитку та розповсюдження.
Варто згадати лише ще одну небезпеку. Внаслідок такого роду запитань та випрошування відповідей і порад люди роблять себе дуже несамостійними та залежними. А це протилежне тому, у чому полягає призначення земного життя.
З усіх боків цей шлях хибний! Він несе тільки шкоду, ніякої користі. Це повзання по землі, де криється постійна небезпека зустрітися з огидними плазунами, розтратити без ужитку свої сили та врешті-решт виснаженими залишитися лежати біля шляху… і все даремно!
Але цим «бажанням досліджувати» спричиняється велика шкода і потойбічним!
Багатьом темним надається таким чином можливість – їх навіть прямо вводять у спокусу – учинити зле та звалити на себе нову провину, що інакше було б для них не так легко. А інших цей постійний зв’язок бажань та думок утримує від свого прагнення вгору.
При ясному розгляді природа таких досліджень часто постає такою по-хлопчачи норовливою, пронизаною таким нестримним егоїзмом, та ще й при цьому настільки незграбною, що, хитаючи головою, не можна не поставити собі запитання, як це взагалі можливо, щоб хтось захотів відкрити громадськості країну, яку він сам насправді й на крок не знає.
Помилкове й те, що всі дослідження відбуваються перед широкою публікою. Це відкриває простір для фантазерів та шарлатанів і заважає людству поставитися до цього з довірою.
У жодній іншій справі такого ніколи не було. І кожне дослідження, за яким сьогодні визнається повний успіх, у період пошуку зазнавало багато невдач. Але публіці не дозволялося бути свідком цього! Вона втомлюється від цього і з часом втрачає будь-який інтерес. У результаті, коли Істина нарешті знайдена, головна сила запалу, що зчиняє перевороти, здійснює прориви, втрачається завчасно. Людство вже не здатне набратися духу для тріумфуючої радості, яка, переконуючи, все тягне за собою.
Зворотна реакція на те, що шляхи виявилися хибними, стає гострою зброєю в руках багатьох супротивників, які з часом можуть прищепити таку недовіру сотням тисяч людей, що ці нещасні, коли Істина постане перед ними, через один лише страх обманутися знову, не захочуть серйозно перевірити її! Вони затулять вуха, які в іншому разі були б відкриті, і так прогають останній строк, який ще міг би дати їм нагоду піднятися до Світла.
Таким чином тьма здобула нову перемогу! Подякувати вона може дослідникам, які допомогли їй в цьому та які охоче й гордо привласнюють собі керівництво сучасними духовними науками!