Як глибока ніч, залягає над цією землею ефірноматеріальна темрява! Вже дуже довго. Вона тримає землю у своїх задушливих обіймах, так тісно та міцно, що кожне світле відчуття, що підіймається, подібне до полум’я, яке без кисню втрачає силу, швидко меркне та вгасає.
Жахливе це ефірноматеріальне становище, яке проявляється нині найгіршим чином. Той, кому було б дозволено протягом лише п’яти секунд споглядати те, що відбувається, від страху втратив би усяку надію на спасіння! –
І все це викликано провиною самих людей. Провиною схильності до низького. При цьому людство стало найбільшим ворогом самому собі. І тепер навіть небагато тих, хто знову серйозно прагне до височин, наражається на небезпеку теж бути затягнутими в безодню, до якої інші прямують зараз із лячною швидкістю.
Це схоже на обволікання, за яким неодмінно йде убивче засмоктування. Засмоктування у грузьку, драглисту трясовину, в якій все беззвучно гине. Це вже не боротьба, а лише тихе, німе, жахливе задушення.
І людина цього не усвідомлює. Духовна інертність робить її сліпою перед згубним розвитком подій.
А трясовина безперестану випускає свої отруйні випари, які повільно зморюють тих, хто ще залишається сильним, не сплячим, щоб і вони, засинаючи, безсило потонули разом з іншими.
Так це зараз виглядає на цій землі. І це не картина, яку я таким чином розгортаю, а життя! Оскільки все ефірноматеріальне має форми, які створені та оживлені відчуттями людей, то такі події розігруються справді постійно. І це те оточення, яке очікує людей, коли їм доведеться покинути цю землю і їх не можна буде повести вгору до світліших та кращих сфер.
А тьма згущується все більше.
Тому наближується час, коли ця земля на якийсь період має бути віддана пануванню тьми, без прямої допомоги зі Світла, бо людство вимусило все це своїм волінням. Наслідки його воління повинні були призвести до такого кінця. – Це час, який було колись дозволено побачити Іоанну, час, коли Бог скриє Своє лице. –
Ніч навкруги. Але в найтяжчій нужді, коли всьому, в тому числі й кращому, теж загрожує небезпека потонути, водночас займається і вранішня зоря! Однак спочатку вранішня зоря несе муку великого очищення, що неминуче перед тим, як зможе початися спасіння всіх, хто серйозно шукає, бо нікому з тих, хто тягнеться до низького, не може бути простягнута рука допомоги! Вони впадуть у ту страшенну безодню, де тільки й можуть сподіватися на пробудження, через муки, які повинні викликати в них огиду до самих себе.
Ті, що досі могли глузливо та, здавалося б, безкарно чинити перешкоди на шляху тих, хто прагне вгору, замовкнуть та задумаються, поки нарешті з риданням та благанням не стануть молити про Істину.
Але тоді це буде для них не так легко; їх невтримно поведе через жорна залізних законів Божественної Справедливості, доки в переживанні вони не дійдуть до усвідомлення своїх помилок. –
У своїх подорожах я міг побачити, як запальним смолоскипом летіло серед інертних людських духів моє Слово, яке роз’яснює, що жодна людина не може мати Божественного, у той час як саме зараз докладається багато зусиль, аби відкрити Бога у собі, а разом з цим врешті й самому стати Богом!
Тому моє Слово часто пробуджувало занепокоєння, людство з обуренням намагається повстати проти нього, бо хоче слухати тільки заколисливі та заспокійливі слова, які здаються йому приємними!
Ті, хто так обурюється, просто боягузи, які найохочіше сховалися б від самих себе, аби тільки залишатися у мороці, де можна так приємно та спокійно мріяти, за власним бажанням.
Не кожний може це витримати – бути виставленим на світло Істини, яке ясно та нещадно показує вади та плями на вбранні.
Усмішками, глузуванням або ворожнечею вони хочуть завадити приходу дня, який дозволить ясно побачити, що їхній ідол – «я» – не може встояти, бо ноги в нього глиняні. Такі нерозумні лише розігрують самі з собою маскарад, за яким неминуче настає попільна середа. У своїх помилкових поглядах вони хочуть тільки обожувати самих себе і почувають себе при цьому по-земному добре, приємно. Вони від самого початку розглядають як ворога того, хто порушує їхній лінивий спокій!
Але на цей раз усе їхнє обурення їм нічого не дасть!
Самообожування, яке проявляється у ствердженні, що в людині є Божественне, подібне до брудного обмацування величі та чистоти вашого Бога, яке паплюжить Найсвятіше для вас, на що ви зводите погляд у найбільш блаженній довірі! –
Усередині вас стоїть вівтар, який повинен слугувати для шанування вашого Бога. Цей вівтар – ваша здатність до відчування. Якщо вона чиста, то має прямий зв’язок із Духовним і завдяки цьому – з Раєм! Тоді бувають такі моменти, коли ви теж можете повністю відчути близькість вашого Бога, як це часто трапляється в найтяжчому горі та найбільшій радості!
Тоді ви відчуваєте Його близькість так само, як її безперервно переживають вічні первостворені духовні в Раю, з якими ви тісно з’єднані в такі моменти. Сильне вібрування, викликане хвилюванням як у великій радості, так і в тяжкому болю, відтісняє на декілька секунд усе низько-земне далеко на задній план, і завдяки цьому звільнюється чистота відчуття, що негайно наводить цим міст до подібної чистоти, яка оживлює Рай!
Це найвище щастя людського духа. Вічні в Раю живуть у ньому постійно. Воно несе з собою чудову впевненість у захищеності. Вони цілком усвідомлюють тоді близькість свого великого Бога, у Силі Котрого вони стоять, але при цьому також розуміють, як дещо самоочевидне, що знаходяться на найвищій для них висоті і ніколи не будуть здатні узріти Бога.
Але це їх не пригнічує, навпаки, в пізнанні Його неприступної Величі вони черпають тріумфуючу подяку за Його невимовну милість, яку Він постійно проявляв до самовпевненого створіння.
І цим щастям може насолодитись навіть земна людина. Цілком слушно говорять, що у сповнені святості моменти земна людина відчуває близькість свого Бога. Але це стає блюзнірством, коли, виходячи з цього дивного мосту усвідомлення Божественної близькості, висувається твердження, що іскра Божества присутня в ній самій.
Пліч-о-пліч із цим твердженням іде також приниження Божественної Любові. Як можна міряти Божу Любов мірилом людської любові? Більше того, за цінністю ставити Її навіть нижче від цієї людської любові? Подивіться на людей, що уявляють собі Божественну Любов як найвищий ідеал, який лише безмовно терпить та до того ж усе прощає! Вони хочуть бачити Божественне в тому, що Воно терпляче переносить усі грубощі від більш низьких створінь, як це буває лише з найбільшим слабаком, з найбільш боягузливою людиною, котру за це зневажають. Задумайтеся ж над тим, яке страшенне безчестя криється в цьому!
Люди хочуть безкарно грішити, щоб потім врешті-решт ще й обрадувати свого Бога тим, що вони дозволять Йому простити їхню провину без власного спокутування! Щоб припускати таке, потрібна або безмірна обмеженість, лінивство, що заслуговує покарання, або усвідомлення власної безнадійної слабкості для того, щоб проявляти добре воління до прагнення ввись; але і те й інше однаково варте осуду.
Уявіть же собі Божественну Любов! Кришталево ясну, променисту, чисту та велику! Чи зможете ви при цьому подумати, що Вона може бути такою солодкаво-слабкою, принизливо поступливою, як того хотілося б людям? Вони хочуть звести хибну велич, там, де бажають слабкості, створюють хибний образ, аби лише якось обманути при цьому самих себе, заспокоїтися стосовно власних вад, які змушують їх слухняно служити тьмі.
Де ж при цьому свіжість та сила, що неодмінно належать до кришталевої чистоти Божественної Любові? Божественна Любов невіддільна від найбільшої строгості Божественної Справедливості. Вона навіть і є нею. Справедливість – це Любов, а Любов, у свою чергу, лежить лише в Справедливості. Тільки в цьому полягає і Божественне прощення.
Це вірно, коли церкви говорять, що Бог прощає все! І справді прощає! На противагу людині, яка довгий час вважає недостойним навіть того, хто спокутував яку-небудь малу провину, і такими думками бере на себе подвійну вину, бо діє в цьому не за Волею Бога. У цьому випадку людині бракує справедливості.
Діяння Божественної Творчої Волі очищує кожний людський дух від його вини – у власному переживанні або добровільному виправленні, – як тільки він спрямовується вгору.
Якщо він повертається з цих млинів Матеріальності до Духовного, то він постає чистим у Царстві свого Творця, і не має значення, як він согрішив колись! Таким же чистим, як той, хто не согрішив ще жодного разу. Але спочатку його шлях пройде через діяння Божественних законів, і в цьому факті запорука Божественного прощення, Його милості!
Чи не чується сьогодні раз по раз тривожне запитання: як Воля Бога могла допустити ці роки таких бід? Де ж любов, де справедливість? Запитує людство, запитують народи, а часто родини та окрема людина! Хіба ж це не має бути їй швидше доказом, що Божа Любов все-таки, мабуть, інакша, ніж хотілося б уявляти Її собі багатьом? Спробуйте хоча б один раз додумати до кінця Божу Любов, що все прощає, такою, якою Її гарячково намагаються зобразити! Без власного спокутування, такою, що все терпить та врешті-решт ще й великодушно прощає. Результат буде жалюгідним! Невже людина вважає себе настільки цінною, що від цього повинен страждати її Бог? Тобто, судячи з цього, ще ціннішою за Бога? Що тільки не криється в цій людській зарозумілості. –
При спокійному розмірковуванні ви неодмінно наштовхнетеся на тисячу перешкод і зможете дійти висновку лише тоді, коли применшите Бога, зробите Його недосконалим.
Але Він був, є і буде досконалим, яку б позицію не займали щодо цього люди.
Його прощення полягає у Справедливості. І не інакше. І лише в цій непохитній Справедливості полягає й велика Любов, яку досі так неправильно розуміли!
Відучіться міряти при цьому земними мірками. Божа Справедливість та Божа Любов стосуються людського духа. Матеріальне при цьому взагалі не враховується. Адже воно лише сформоване самим людським духом, і без духа в ньому немає життя.
Що ви мучитеся так часто через суто земні дрібниці, які ви відчуваєте як вину та які насправді виною не є?
Лише те, чого воліє дух під час вчинку, є вирішальним для Божественних законів у Творінні. Але ця духовна воля – не мисленнєва діяльність, а найглибше відчуття, справжнє воління в людині, яке одне тільки здатне привести в рух закони потойбіччя і справді приводить їх у рух автоматично.
Божественна Любов не може бути принижена людьми, бо в Ній перебувають у Творінні й залізні закони Його Волі, що спирається на Любов. І ці закони діють так, як поводить себе в Творінні людина. Вони можуть встановити для неї зв’язок аж до близькості її Бога або створити перепону, яку ніколи не можна буде зруйнувати, хіба що людина нарешті пристосується до них, що рівнозначно слухняності, у чому лише вона і зможе здобути своє спасіння, своє щастя.
Велике Діяння відлите як єдине ціле, в ньому нема недоліків, нема щілин. Кожний глупак, кожний дурень, який хоче, щоб було по-інакшому, розіб’є собі при цьому голову. –
Божественна Любов пряде лише те, що корисно для кожного людського духа, а не те, що радує його на землі та здається приємним. Вона виходить далеко за ці межі, бо панує над усім буттям. –
Зараз багато людей дуже часто думає: якщо слід очікувати горя, знищення, щоб досягти великого очищення, то Бог має бути таким справедливим, що спочатку надішле проповідників покаяння. Адже людина має бути попереджена завчасно. Де ж Іоанн, який провістить грядуще?
Це злощасні люди, які вважають себе великими у порожнечі свого мислення! За цими вигуками ховається лише зовсім порожня зарозумілість. Адже вони ж батожили б його, кинули б у в’язницю!
Відкрийте ж очі та вуха! Але танцюючи, люди легковажно обминають усі біди та нужду своїх ближніх! Не хочуть ні бачити, ні чути! –
Та проповідник покаяння йшов попереду, ще дві тисячі років тому, Слово, що стало людиною, йшло слідом за ним. Але люди ревно силкувалися стерти, затьмарити чистий блиск Слова, щоб притягальна сила Його сяйва поступово згасла. –
А всім тим, хто хоче звільнити Слово від ліан, що обплутують Його, доводиться невдовзі відчути, як посланці тьми гарячково намагаються перешкодити усякому радісному пробудженню!
Але сьогодні не повториться знову те, що відбувалося за часів Христа! Тоді прийшло Слово! Людство мало свою свободу волі і переважно прийняло тоді рішення відхилити Його, відмовитися від Нього! З того часу воно підпало під закони, які автоматично приєдналися до проявленого тоді таким чином вільного рішення. На вибраному ними самими шляху люди знайшли згодом усі плоди свого власного воління.
Та незабаром коло замкнеться. Це скупчується все більше та нагромаджується як вал, що невдовзі завалиться на людство, яке у духовній тупості продовжує жити ні про що не підозрюючи. У кінці, в годину здійснення, свободи вибору в людей, звичайно, більше не залишиться!
І тоді їм доведеться пожати те, що вони посіяли у той час та пізніше на своїх хибних шляхах.
Сьогодні на цій землі знову інкарновані для розплати всі ті, хто колись, за часів Христа, відкинув Слово. Сьогодні вони вже не мають права на попереднє застереження та повторне рішення. За дві тисячі років у них було доволі часу одуматися! І той, хто сприймає Бога та Його Творіння у хибному тлумаченні і не намагається осягти це чистіше, той не сприйняв це взагалі. Та навіть набагато гірше, бо хибна віра утримує від осягання Істини.
Але горе тому, хто фальсифікує або викривлює Істину, щоб через це збільшити кількість своїх прихильників, бо в зручнішій формі вона й приємніша. Він не тільки звалює на себе провину за фальсифікацію та введення в оману, а й до того ж несе всю відповідальність за тих, кого зміг притягнути до себе, роблячи це зручнішим та сприйнятливішим. Йому не буде подана допомога, коли прийде його час розплати. Він звалиться в безодню, звідки не може бути повернення, і по праву! – Це теж було дозволено побачити Іоанну та застерегти від цього в своєму Одкровенні.
І коли почнеться велике очищення, то цього разу в людини не залишиться часу обурюватися або навіть опиратися розвиткові подій. Божественні закони, про які людина так охоче створює собі хибне уявлення, проявляться тоді невблаганно.
Саме в час найбільших із тих жахів, які коли-небудь зазнавала земля, людство нарешті довідається, що Любов Божа дуже далека від тої м’якотілості та слабкості, які насмілювалася приписувати Їй людина.
Більш ніж половині усіх людей, які живуть у теперішній час, взагалі не місце на цій землі!
Протягом тисячоліть це людство так опустилося, так інтенсивно живе у темряві, що у своєму нечистому волінні воно навело багато мостів до темних сфер, які знаходяться значно нижче від рівня цієї землі. Там живуть ті, що глибоко опустилися, чия ефірноматеріальна вага ніколи не дозволила б їм піднятися до цього земного рівня.
У цьому був захист як для всіх, хто живе на землі, так і для самих цих темних. Вони відділені природним законом ефірноматеріального тяжіння. Там, унизу, вони можуть давати волю своїм пристрастям, будь-якій низькості, не завдаючи цим шкоди. Навпаки. Безборонно віддаючись своїм пристрастям, вони уражають там лише собі подібних, так само як і ті у свою чергу зганяють свої пристрасті на них. Таким чином вони страждають взаємно, що веде до визрівання, а не до збільшення тягаря вини. Бо в стражданні колись може пробудитися відраза до самого себе, а разом з цим і бажання покинути це царство. З часом це бажання призводить до болючого відчаю, який врешті-решт може викликати найгарячіші молитви й разом з цим серйозне воління до виправлення.
Так мало відбуватися. Але через хибне воління людей сталося по-інакшому!
Своїм темним волінням люди навели міст до області тьми. Разом з цим вони простягли руку тим, хто там живе, дали їм змогу через силу притягання подібного піднятися на землю. Тут вони, звичайно, знайшли і нагоду для нової інкарнації, яка ще не була передбачена для них згідно з нормальним ходом подій у Світобудові.
Бо на земному рівні, де вони можуть жити спільно зі світлішими та кращими завдяки посередництву грубоматеріального, вони лише завдають шкоди і цим звалюють на себе нову провину. У своїх низинах вони не могли б цього робити, бо їх низькість приносить подібним до них лише користь, тому що в цьому вони врешті-решт пізнають тільки самих себе та вчаться огиді до цього, що сприяє виправленню.
Людина ж порушила цей нормальний хід усього розвитку, через низьке використання своєї вільної волі, за допомогою якої вона сформувала ефірноматеріальні мости до області тьми, так що ті, хто опустився туди, змогли ринутися на земний рівень, як зграя, і тепер, тріумфуючи, населяють більшу його частину.
Через те, що світлим душам доводиться відступати перед тьмою там, де вона закріпилася, темнішим душам, які неправедно потрапили на земний рівень, було легко досягти інкарнації іноді й там, де інакше прийшла б лише світла душа. Темна душа знаходила при цьому опору через кого-небудь з оточення майбутньої матері, що давало їй змогу утвердитися та відтіснити світле, навіть якщо мати чи батько належали до світліших.
Цим пояснюється й та загадка, чому багато блудних овець могли прийти до добрих батьків. Але якщо майбутня мати краще стежить за собою та своїм близьким оточенням, за тими, з ким вона спілкується, цього статися не може.
Таким чином, у цьому треба розпізнавати лише Любов, коли остаточний прояв законів з повною справедливістю змете нарешті з земного рівня тих, кому тут не місце, так що вони зваляться у те царство тьми, до якого за родом своїм і належать. Внаслідок цього вони вже не зможуть заважати світлішому у сходженні та звалювати на себе нову провину, а може ще й дозріють в огидності своїх власних переживань. – –
Звичайно, прийде час, який залізною хваткою стисне серця всіх людей, коли духовна зарозумілість буде зі страшною невблаганністю викоренена в кожному людському створінні. Тоді щезнуть і всі сумніви, які ще заважають людському духові пізнати, що Божественне перебуває не в ньому, а високо над ним. Що на вівтарі його внутрішнього життя може стояти лише Його найчистіший образ, на який він стане споглядати у смиренній молитві. –
Це не помилка, а провина, коли людський дух визнає, що теж хоче бути Божественним. Така пихатість повинна викликати його падіння, бо це рівнозначне спробі вихопити скіпетр з десниці свого Бога, опустити Його на той рівень, який займає людина та якому вона досі зовсім не відповідала, бо бажала більшого та звертала погляд до висот, котрих ніколи не зможе досягти, не зможе навіть пізнати. Таким чином, вона недбало випускала з уваги всю реальність та зробила саму себе не тільки абсолютно некорисною у Творінні, а й набагато гірше – прямим шкідником!
У кінці її власна хибна позиція призведе до того, що зі зловісною ясністю їй буде доведено, що у своєму нинішньому, такому глибоко деградованому стані вона не значить навіть тіні Божественності. Увесь скарб земного знання, який вона з великими зусиллями накопичила протягом тисячоліть, перетвориться в ніщо перед її враженим поглядом; безпорадно переживе вона сама на собі, як плоди її односторонніх земних прагнень стануть некорисними, а часом навіть перетворяться у прокляття для неї. Тоді нехай згадає про свою «Божественність», якщо зможе! – –
Назустріч їй невблаганно прогримить: «На коліна, створіння, перед твоїм Богом та Господом! Не намагайся блюзнірськи підносити себе до Бога!» – –
Оригінальничанню ледачого людського духа прийде кінець. –
Лише тоді це людство зможе подумати про сходження. І саме в цей час завалиться все, що не стоїть на праведній основі. Псевдобуття, лжепророки та об’єднання, які утворюються навколо них, розпадуться самі в собі! Разом з цим стануть явними і хибні дотеперішні шляхи.
Тоді багато самовдоволених, мабуть, із жахом усвідомлять, що стоять перед прірвою і швидко сповзають униз під хибним керівництвом, у той час як вони пихато гадали, що у сходженні вже наближуються до Світла! Усвідомлять, що відчинили захисні ворота, не маючи за ними повної сили для оборони. Що накликали на себе небезпеки, яких вони б уникнули у ході природного розвитку. Благо тому, хто знайде тоді правильний шлях до повернення!