ПОМИЛКИ

Шукаючи, чимало людей підводить погляд до Світла та Істини. Їхнє бажання велике, але дуже часто їм бракує серйозного воління! Більша половина з них – не справжні шукачі. Вони привносять свою власну, сталу думку. Якщо ж треба хоч трохи її змінити, то вони набагато охочіше відкинуть усе нове для них, навіть якщо в цьому полягає Істина.

Тисячам доведеться опуститися через це, бо, заплутавшись у помилкових переконаннях, вони паралізували свободу руху, яка потрібна їм для спасіння завдяки здійманню вгору.

Завжди є частина таких, які думають, що вже осягли все що треба. Вони не наміряються також провести сувору перевірку щодо себе на підставі почутого та прочитаного.

До таких я, зрозуміло, не звертаюся!

Не звертаюся також до церков і партій, орденів, сект та об’єднань, а лише з усією простотою до самої людини. Далекий я і від того, щоб звергати щось існуюче, бо я будую, доповнюю відповіді на досі не вирішені питання, які повинен нести в собі кожний, хто хоч трохи думає.

Неодмінною для кожного слухача є лише одна основна умова – серйозний пошук Істини. Йому слід перевірити слова в собі й дати їм ожити, але не брати до уваги промовця. Інакше він не матиме ніякого пожитку. Для всіх, хто не прагне цього, будь-яка витрата часу з самого початку буде марною.

Неймовірно, з якою наївністю переважна більшість усіх людей гарячково намагається залишитися необізнаними стосовно того, звідки вони приходять, хто вони та куди йдуть!

Народження та смерть, нероздільні полюси всього буття, не повинні бути таємницею для людини.

Суперечливість лежить в поглядах, які намагаються дати роз’яснення про внутрішнє ядро людини. Це наслідок хворобливої манії величності жителів землі, які насмілюються хвалитись тим, що ядро їхньої сутності Божественне!

Подивіться на людей! Чи зможете ви знайти в них Божественне? Це безглузде твердження треба було б назвати богохульством, бо воно означає приниження Божественного.

Людина не несе в собі ані порошинки Божественного!

Цей погляд – лише хвороблива пихатість, причиною якої є просто усвідомлення неспроможності зрозуміти. Де та людина, яка може чесно сказати, що така віра стала для неї переконанням? Хто серйозно заглибиться в себе, той повинен це заперечити. Він ясно відчує, що нести в собі Божественне – це лише прагнення, бажання, але не впевненість! Цілком правильно говорять про іскру Божу, яку несе в собі людина. Але ця іскра Бога – дух! Вона не частина Божественності.

Вислів «іскра» – цілком правильне означення. Іскра розвивається та вилітає, однак не бере з собою чи не несе в собі що-небудь від якості того, що її породжує. Так само і тут. Іскра Божа сама не Божественна.

Там, де можна знайти такі помилки вже щодо джерела буття, повинна виявитися неспроможність і в усьому становленні! Якщо я будував на хибному фундаменті, вся будова коли-небудь захитається та завалиться.

Адже джерело дає опору для всього буття та становлення кожного! Той же, хто намагається, як звичайно, вийти далеко за межі джерела, тягнеться за незбагненним для нього й разом з цим у цілком природному ході подій втрачає всяку опору.

Якщо я, наприклад, ухоплюся за гілку дерева, земна якість якої подібна до якості мого земного тіла, то ця гілка дасть мені опору, і тому я зможу піднятися вгору.

Але якщо я стану хапатися за щось понад цією гілкою, то не зможу знайти опорну точку у повітрі через його іншу якість і тому… не зможу піднятися вгору! Адже це ясно.

Так само і з внутрішньою якістю людини, яку називають душею, та її ядром, духом.

Якщо цей дух хоче мати необхідну опору зі свого джерела, якої він потребує, то, звичайно, він не повинен намагатися сягнути в Божественне. Це стає тоді неприродним, бо Божественне лежить надто високо над ним, воно зовсім іншої якості!

І все ж таки у своїй зарозумілості людина шукає зв’язок із тим місцем, якого вона ніколи не зможе досягти, і разом з цим перериває природний хід подій. Наче гребля, її хибне бажання, перешкоджаючи, стає між нею та необхідним їй припливом сил із джерела. Вона сама відрізає себе від нього.

Тому геть такі помилки! Лише тоді людський дух зможе розвинути свою повну силу, яку сьогодні він ще залишає без уваги, і стане тим, чим він може та має бути, – господарем у Творінні! Однак, зверніть увагу, лише перебуваючи у Творінні, не понад ним.

Лише Божественне перебуває понад усім Творінням. –

Сам Бог, Праджерело всього буття та життя, – Божественний, як говорить уже саме слово! Людина була створена Його Духом!

Дух – це Воля Бога. І з цієї Волі постало Первинне Творіння. Тримаймося ж цього простого факту, що дає можливість кращого розуміння.

Для порівняння уявімо собі власну волю. Вона є актом, а не частиною людини, інакше з часом людина мала б розчинитися у своїх численних актах волі. Від неї взагалі нічого не залишилося б.

Не інакше й у Бога! Його Воля створила Рай! Але Його Воля – це Дух, який називають «Святим Духом». Рай, знов-таки, був лише діянням Духа, але не частиною Його самого. У цьому полягає градація у напрямку вниз. Творчий Святий Дух, тобто жива Воля Бога, не розчинився у своєму Творінні. Він також не віддав туди жодної частини себе, а сам повністю залишився поза Творінням. Біблія передає це цілком ясно та виразно словами: «І Дух Божий носився над водами», – але не Бог особисто! Врешті-решт, у цьому є різниця. Отже, людина не несе в собі нічого і від самого Святого Духа, а лише від духа, який є діянням Святого Духа, актом.

Замість того ж, щоб зайнятися цим фактом, уже тут щосили намагаються створити прогалину! Згадайте лише відоме уявлення про Первинне Творіння, про Рай! Згідно з ним, Рай обов’язково мав бути на цій землі. Таким чином малий людський розсудок утиснув розвиток подій, для яких необхідні мільйони років, у свою вузько обмежену простором та часом сферу й поставив себе центром та віссю усього світового звершення. Унаслідок цього він зразу ж загубив шлях до істинного початкового пункту життя.

Для цього ясного шляху, який він уже не міг оглянути, треба було знайти заміну в його релігійних поглядах, якщо він не збирався назвати самого себе творцем усього буття та життя, тобто Богом. Цю заміну давав йому досі вислів «віра»! І словом «віра» хворіє з того часу все людство! Та більше того, непізнане слово, яке мало поповнити все втрачене, стало для нього рифом, що спричинив повний крах!

Вірою задовольняються лише інертні. Віра – це також те, за що можуть чіплятися глузівники. І слово «віра», хибно витлумачене, є шлагбаумом, який сьогодні загороджує людству шлях до подальшого просування вперед.

Віра не повинна бути покривом, який великодушно приховує інертність мислення, що, як сонна хвороба, приємно розслаблюючи, опускається на дух людини! Насправді віра має стати переконанням. А переконання вимагає життя, найпильнішої перевірки!

Там, де залишається хоча б одна прогалина, одна нерозгадана загадка, переконання стає неможливим. Тому жодна людина не може мати істинну віру, доки в неї залишається хоча б одне відкрите питання.

Уже сам вислів «сліпа віра» дозволяє розпізнати щось нездорове!

Віра має бути живою, як колись уже вимагав Христос, інакше вона не має сенсу. Але бути живим – значить рухатися, зважувати, а також перевіряти! А не тупо приймати чужі думки. Адже вірити сліпо ясно означає не розуміти. Але те, що людина не розуміє, і духовно не може дати їй ніякого пожитку, бо в нерозумінні воно не може ожити в ній.

Однак те, що вона повністю не переживе в собі, ніколи і не стане її власним! А лише власне веде її вгору.

І врешті-решт, ніхто не може ступити на шлях та йти ним уперед, коли на цьому шляху зяють великі розколини. Духовно людина повинна зупинитися там, де не зможе знаючи піти далі. Цей факт неспростовний та, мабуть, легко зрозумілий. Отож, хто хоче духовно йти вперед, нехай пробудиться!

Уві сні він ніколи не зможе йти своїм шляхом до Світла Істини! Не зможе також із пов’язкою або заволокою на очах.

Творець хоче, щоб Його люди в Творінні були видючими. Але бути видючим означає бути знаючим! А для знання сліпа віра не годиться. В ній лише інертність, лінивість мислення та ніякої величі!

Перевага здатності мислити тягне за собою для людини і обов’язок перевіряти!

Щоб уникнути всього цього, через схильність до лінивства великого Творця просто принизили так, що приписали Йому акти свавілля як доказ Його Всемогутності.

Хто лише трохи подумає, неодмінно знайде і тут велику помилку. Акт свавілля обумовлює можливість оминути існуючі закони природи. Але там, де може статись таке, відсутня досконалість. Бо там, де є досконалість, не може бути ніяких змін. Разом з цим велика частина людства помилково уявляє собі Всемогутність Бога таким чином, що людина, яка думає глибше, мала б вважати це доказом недосконалості. І в цьому полягає коріння численного зла.

Віддайте Богу шану досконалості! Тоді ви знайдете в цьому ключ до нерозгаданих загадок усього буття. –

Моє прагнення – привести до цього тих, хто серйозно шукає. Віддих полегшення пройде усіма колами шукачів Істини. Вони врешті-решт з радістю усвідомлять, що в усьому світовому звершенні нема таємниць, нема прогалин. А потім… вони ясно побачать перед собою шлях до сходження. Їм треба лише піти ним. –

У сукупному Творінні немає ніяких підстав для містики! Для неї тут нема місця, бо ясно та без прогалин все має лежати перед людським духом, аж до джерела його походження. Лише те, що понад цим, повинно залишитися для кожного людського духа найсвятішою таємницею. Тому Божественне ніколи й не буде осягнуте ним. Ані з найсильнішою волею, ані з найбільшим знанням. Але в цій неспроможності осягнути усе Божественне полягає для людини найприродніший процес, який можна собі уявити, бо, як відомо, ніщо не може вийти за межі складу свого джерела. У тому числі й дух людини! У складі іншого роду завжди лежить межа. А Божественне зовсім іншої якості, аніж те духовне, з якого походить людина.*

Тварина, наприклад, ніколи не зможе стати людиною навіть при найвищому душевному розвиткові. З її сутнісного роду за жодних обставин не зможе розцвісти духовне, яке породжує людський дух. У складі всього сутнісного відсутній основний рід духовного. Людина ж, яка походить з духовної частини Творіння, знов-таки ніколи не зможе стати Божественною, бо духовне не має Божественного роду. Людський дух може, звісно, розвинутись до найвищого ступеня досконалості, та, незважаючи на це, повинен завжди залишатися духовним. Він не може перевершити себе та досягти Божественного. Інша якість, звичайно, і тут утворює верхню межу, яку не можна подолати. Матеріальність не грає при цьому взагалі ніякої ролі, бо не має власного життя, а слугує лише оболонкою, яку рухає та формує духовне та сутнісне.

Могутня сфера духа проходить через усе Творіння. Тому людина може, їй слід та вона повинна осягти та пізнати його повністю! І завдяки своєму знанню вона буде правити в ньому. Але правити, навіть найсуворішим чином, означає, у правильному розумінні, лише служити! –

У жодному місці в цілому Творінні, аж до найвищого духовного, немає відхилень від природного розвитку подій! Уже ця обставина робить усе для кожного набагато більш близьким. Нездоровий та прихований страх, бажання сховатися від багатьох, поки ще невідомих явищ, відпадають при цьому самі собою. Разом з природністю потік свіжого повітря лине через задушливе середовище похмурих вигадок тих, хто хоче, щоб про них говорили. Їх хворобливі фантастичні витвори, що лякають слабких та висміюються сильними, постають смішними та по-дитячому безглуздими перед поглядом, що прояснюється і врешті-решт бадьоро та радісно охоплює чудову природність усіх подій, котрі завжди розвиваються лише по простих, прямих лініях, які можна ясно розпізнати.

Це однаково пронизує все у найсуворішій закономірності та порядку. І це полегшує для кожного, хто шукає, широкий, вільний огляд аж до точки його власного виходу!

Він не потребує для цього стомливого дослідження та фантазії. Головне, щоб він тримався осторонь від усіх, хто в безладному прагненні робити з усього таємницю хоче, аби його мізерне часткове знання здавалося більш значним.

Усе лежить перед людьми так просто, що часто саме через цю простоту вони не приходять до пізнання, бо з самого початку вважають, що велике Діяння Творіння має бути значно складнішим, заплутанішим.

Тисячі людей з найкращим волінням спотикаються на цьому, шукаючи, спрямовують свій погляд угору і не підозрюють, що їм лише треба просто без напруження дивитися перед собою та навколо себе. При цьому вони побачать, що завдяки своєму земному буттю вони вже стоять на правильному шляху, їм треба лише спокійно просуватися вперед! Без поспіху та без напруження, але з відкритим поглядом, з вільним, неупередженим розумом! Людина повинна нарешті засвоїти, що істинна велич полягає лише в найпростішому, найприроднішому розвитку подій. Що велич обумовлює цю простоту.

Так є в Творінні, так – і в самій людині, яка належить до Творіння як його частина!

Лише просте мислення та відчуття можуть дати їй ясність! Таке просте, яке ще мають діти! Спокійне міркування дозволить їй усвідомити, що у здатності до осягнення простота ідентична ясності, а також природності! Одне взагалі немислиме без іншого. Це тризвук, який виражає одне поняття! Той, хто бере його за наріжний камінь своїх пошуків, швидко проб’ється крізь туманну плутанину. Все, штучно вимудроване, перетвориться при цьому у ніщо.

Людина усвідомить, що природний розвиток подій ніде не можна виключити, що в жодному місці він не переривається! І в цьому відкривається також Велич Бога! Непохитна животворність самодійної Творчої Волі! Бо закони природи – це залізні закони Бога, що постійно зримо перебувають перед очима всіх людей, наполегливо звертаються до них, свідчать про Велич Творця, про непорушну закономірність, що не допускає винятків! Без винятків! Бо із зерня вівса може вирости лише овес, із зерня пшениці – лише пшениця і так далі.

Так є і в тому першому Творінні, котре, як власне Діяння Творця, стоїть найближче до Його досконалості. Там основні закони закріплені таким чином, що в найприроднішому розвитку подій вони, рухомі животворністю Волі, повинні були потягти за собою виникнення подальшого Творіння у низхідному напрямку, аж до цих небесних тіл. Тільки воно стає грубішим, у міру того як віддаляється в подальшому розвитку від досконалості Джерела. –

Розглянемо спочатку Творіння.

Уявіть собі, що все життя в ньому має лише два види, незалежно від того, в якій частині воно знаходиться. Один вид усвідомлює себе, другий не усвідомлює. Зверніть увагу на цю різницю, це має найважливіше значення! Вона пов’язана з «походженням людини». Ця різниця дає також стимул для подальшого розвитку, для уявної боротьби. Несвідоме – це основа всього свідомого, але за складом вони цілком однакового роду. Стати свідомим – це прогрес та розвиток для несвідомого, яке завдяки перебуванню спільно зі свідомим постійно стимулюється до того, щоб теж стати таким свідомим.

Саме перше Творіння у ході свого низхідного розвитку породило одне за одним три великих основних підрозділи: верховне та найвище – Духовне, Первинне Творіння, до якого приєднується Сутнісне, що стає щільнішим, а разом з цим і важчим. В останню чергу, як найнижче та, через свою найбільшу щільність, найважче, слідує велике царство Матеріального, яке сходило вниз поступово, виділяючись із Первинного Творіння! Унаслідок цього як найвище залишилося врешті-решт лише Первинне Духовне, бо у своїй чистій природі воно втілює найлегше та найсвітліше. Це і є часто згадуваний Рай, вінець усього Творіння.

Зі сходженням униз того, що стає щільнішим, ми стикаємося вже з законом тяжіння, який закріплений не лише в матеріальному, а діє в усьому Творінні, починаючи з так званого Раю і аж до нас униз.

Закон тяжіння має таке основоположне значення, що це треба вбити собі в голову кожній людині, бо це головний важіль у всьому становленні та процесі розвитку людського духа.

Я вже казав, що це тяжіння має силу не лише для земних консистенцій, а діє відповідно й у тих частинах Творіння, які земні люди вже не можуть бачити і тому називають просто потойбіччям.

Для кращого розуміння я повинен поділити Матеріальність ще на два підрозділи. На ефірноматеріальне та грубоматеріальне. Ефірноматеріальне – це матеріальність, яку не можна побачити земними очима через її іншу природу. І все ж таки це ще матеріальність.

Так зване «потойбіччя» не можна плутати з жаданим Раєм, який є чисто духовним. Духовне не слід розуміти як «мислене», адже духовне – це якість, так само як сутнісне та матеріальне. Так от це ефірноматеріальне називають тепер просто потойбіччям, тому що воно знаходиться по той бік земного зору. А грубоматеріальне – це поцейбіччя, все земне, видиме для наших грубоматеріальних очей завдяки подібному родові.

Людині треба відвикнути вважати невидимі для неї речі також і незбагненними, неприродними. Все є природним, навіть так зване потойбіччя та ще дуже далекий від нього Рай.

І як тут наше грубоматеріальне тіло чутливе до свого оточення подібного роду, яке завдяки цьому воно здатне бачити, чути та відчувати, так само є і в тих частинах Творіння, якість котрих не подібна до нашої. Ефірноматеріальна людина у так званому потойбіччі відчуває, чує та бачить лише своє однорідне ефірноматеріальне оточення, вища духовна людина може відчувати, знову ж таки, лише своє духовне оточення.

Буває так, що деякі жителі землі часом уже своїм ефірноматеріальним тілом, яке вони теж несуть у собі, бачать та чують Ефірну матеріальність до того, як настане відділення від грубоматеріального земного тіла внаслідок його смерті. У цьому нема зовсім нічого протиприродного.

Поряд із законом тяжіння стоїть та діє ще один не менш важливий закон подібності.

Я вже торкався його, говорячи, що подібне здатне розпізнавати лише собі подібне. Прислів’я «свій свояка вгадає здалека» та «яблуко від яблуні недалеко падає» наче списані з цього первозданного закону. Він вібрує у всьому Творінні поряд із законом тяжіння.

І третій первозданний закон перебуває у Творінні поряд з цими вже названими – закон взаємодії. Він є причиною того, що людина повинна пожати те, що вона колись посіяла, безумовно. Вона не зможе пожати пшеницю, якщо сіє жито, не збере конюшину, якщо розсіює чортополох. Цілком так само і в Ефірноматеріальному світі. Врешті-решт вона ніколи не зможе пожати добро, якщо відчувала ненависть, не пожне радість, якщо живила в собі заздрість!

Ці три головні закони утворюють наріжні камені Божественної Волі! Лише вони одні автоматично створюють для людського духа нагороду або кару, з невблаганною справедливістю! Настільки непідкупно, у найдивовижніших, найтонших відтінках, що у величезному світовому звершенні думка про найменшу несправедливість стає неможливою.

Дія цих простих законів приводить кожний людський дух точно туди, до чого він і належить згідно зі своєю внутрішньою позицією. Помилка при цьому неможлива, бо привести ці закони в рух може лише внутрішній стан людини, але щоразу вони приводяться в рух безумовно! Отже, як важіль для пускання їх у дію потрібна наявна в людині духовна сила її відчуттів! Усе інше залишається для цього безрезультатним. З цієї причини одне лише істинне воління, відчуття людини є вирішальним для того, що розвивається для неї в невидимому їй світі, куди вона має увійти після своєї земної смерті.

Тут не допоможуть ніякі виверти, ніякий самообман. Тоді вона повинна буде обов’язково пожати те, що посіяла у своєму волінні! Більше того, точно відповідно до сили або слабкості свого воління вона також сильніше або слабкіше приводить у рух однорідні течії в інших світах, все одно, чи це ненависть, заздрість, чи любов. Усе це цілком природний процес, у найбільшій простоті, проте у непохитному діянні залізної справедливості!

Той, хто спробує серйозно вдуматися в ці потойбічні процеси, зрозуміє, яка непідкупна справедливість полягає в цьому автоматичному діянні, вже в цьому побачить незбагненну Велич Бога. Богу не потрібно втручатися, після того як Він заклав у Творіння Свою Волю як закони, тобто досконало.

Той, хто, підіймаючись угору, знову входить до Царства Духа, є очищеним, бо перед тим він повинен був пройти через самодійні млини Божественної Волі. Ніякий інший шлях не веде до близькості Бога. А як діють млини на людський дух, залежить від його попереднього внутрішнього життя, його власного воління. Вони можуть благодатно понести його до Світлої Височини, однак можуть так само і боляче стягнути його донизу, у тьму жаху, і навіть розмолоти аж до повного знищення. –

Згадайте про те, що при земному народженні дозрілий до інкарнації людський дух уже має ефірноматеріальну оболонку або тіло, якого він потребував для свого руху через Ефірну матеріальність. Воно залишається з ним і в земному бутті як сполучна ланка між ним та земним тілом. А закон тяжіння завжди справляє свою головну дію на найщільнішу та найгрубішу частину. Отже, в земному бутті – на земне тіло. Але коли воно відділяється при вмиранні, то ефірноматеріальне тіло знову вивільнюється, і в цей момент, незахищене, як найгрубіша тепер частина, підлягає цьому закону тяжіння.

Коли говориться, що дух формує собі тіло, то це правильно стосовно ефірноматеріального тіла. Внутрішня якість людини, її бажання та її справжнє воління закладають основу для цього.

Воління криє в собі силу формувати ефірноматеріальне. Через прагнення до низького або лише до земних насолод ефірноматеріальне тіло стає щільним і разом з цим важким та темним, бо здійснення таких бажань відбувається у Грубій матеріальності. Цим людина сама прив’язує себе до грубого, земного. Її бажання тягнуть за собою ефірноматеріальне тіло, це означає, що воно формується таким щільним, що за своєю якістю якомога більше наближується до земного, у чому тільки й полягає можливість брати участь у земних насолодах чи пристрастях, як тільки відпаде грубоматеріальне земне тіло. Хто прагне цього, за законом тяжіння повинен опускатися.

Але по-інакшому у тих людей, чиї помисли спрямовані головним чином до вищого та шляхетнішого. У цьому випадку воління автоматично створює більш легке, а разом з цим і світліше ефірноматеріальне тіло, аби воно могло наблизитися до всього того, що є метою серйозних бажань цих людей! Тобто до чистоти Світлої Височини.

Висловлюючись по-іншому, ефірноматеріальне тіло в земній людині завдяки певній меті людського духа водночас оснащується таким чином, щоб після смерті земного тіла мати можливість прямувати до цієї мети, все одно, якого вона роду. Тут справді дух формує собі тіло, бо його воління, будучи духовним, несе в собі й силу використовувати ефірноматеріальне. Уникнути цього природного процесу він ніколи не зможе. Це відбувається при будь-якому волінні, все одно, приємно це йому чи неприємно. І ці форми залишаються зв’язаними з ним, доки він живить їх своїм волінням та відчуттям. Вони його просувають або затримують, залежно від свого роду, який підлягає закону тяжіння.

Але якщо він змінює своє воління та відчуття, то разом з цим одразу ж виникають нові форми, у той час як попередні, не отримуючи більше живлення через зміну воління, повинні відмирати та розпадатися. Таким чином людина змінює і свою долю.

Як тільки внаслідок смерті земного тіла відпадає земне закріплення, вивільнене завдяки цьому ефірноматеріальне тіло опускається або, як корок, злітає вгору в Ефірній матеріальності, що зветься потойбіччям. Завдяки закону тяжіння воно зупиниться у тому місці, яке має точно таку саму важкість, як і в нього, бо тоді воно вже не зможе просуватися далі, ні вгору, ні вниз. Тут людина знайде, звичайно, і все подібне їй або всіх однодумців, бо подібний рід обумовлює однакову важкість, однакова ж важкість, само собою зрозуміло, – подібний рід. Відповідно до того, якою була вона сама, їй доведеться страждати або вона зможе радіти серед однодумців, поки знову внутрішньо не зміниться, а разом з нею і її ефірноматеріальне тіло, яке під дією зміненої важкості повинно повести її далі вгору або вниз.

Тому людина не може скаржитися і їй не треба дякувати, бо якщо вона підіймається вгору, до Світла, то це її власна якість, котра тягне за собою необхідність підйому; якщо ж вона падає вниз, у тьму, то це знов-таки її стан, котрий змушує її до цього.

Але кожна людина має підстави віддати шану Творцю за ту досконалість, яка перебуває в діянні цих трьох законів. Завдяки цьому людський дух безумовно стає необмеженим господарем своєї власної долі! Оскільки його справжнє воління, тобто його істинний внутрішній стан, буде змушувати його підійматися або опускатися.

Якщо ви спробуєте правильно уявити собі діяння цих законів, окремо та у взаємодії, то виявите, що в цьому полягає нагорода чи покарання, милість чи прокляття, найточнішим чином відміряні кожному залежно від нього самого. Це найпростіший процес, і він показує, що в кожному серйозному волінні людини криється рятувальний канат, який ніколи не може розірватися, ніколи не може відмовити. І велич такої простоти змушує того, хто пізнає її, стати на коліна перед безмежною Величчю Творця!

У будь-якій події, у всіх моїх поясненнях ми завжди ясно та виразно, знову і знову наштовхуємося на дію цих простих законів, дивовижну спільну роботу яких я ще повинен описати особливо.

Якщо людині знайома ця спільна діяльність, то разом з цим вона має сходи до світлого царства Духа, до Раю. Але тоді вона бачить і шлях униз, у тьму!

Їй навіть не треба йти самій, а навпаки, автоматичним механізмом вона буде піднята вгору або стягнута донизу, повністю відповідно до того, як вона налагодить для себе цей механізм своїм внутрішнім життям.

За нею завжди залишається рішення, якому шляху вона хоче довіритися.

При цьому людині не можна дозволяти глузівникам збивати себе з пантелику.

Сумнів та глузування, як слід розглянуті, – це не що інше, як очевидні бажання. Будь-який скептик, сам того не усвідомлюючи, висловлює те, чого йому хотілося б, і цим відкриває допитливому погляду своє внутрішнє єство. Бо і в запереченні, у відкиданні, полягають глибоко приховані бажання, які легко розпізнаються. Сумно або навіть обурливо, яка занедбаність, яка убогість духа тут іноді відкривається, бо саме таким чином людина нерідко стягує себе внутрішньо нижче рівня будь-якої несвідомої тварини. Таким людям треба поспівчувати, але без поблажливості, бо поблажливість означала б віддавати перевагу інертності над серйозною перевіркою. Той, хто шукає серйозно, повинен рідше проявляти поблажливість, інакше він врешті-решт нашкодить собі самому, не надавши цим допомоги іншому.

Одначе у зростаючому пізнанні він буде радісно стояти перед дивом цього Творіння, аби свідомо дати піднести себе до Світлих Височин, які він може назвати своєю вітчизною!