Дитяча безпосередність

Слово «по-дитячому» – це вислів, який люди у своїй легковажній та необдуманій манері мовлення у більшості випадків вживають хибно.

Обмежені інертністю духа, вони недостатньо відчувають цей вислів, щоб змогти й правильно осягнути його. Але той, хто не осягнув його у всій повноті, ніколи не зможе правильно застосовувати його.

Та проте саме дитяча безпосередність пропонує людям міцний міст для сходження до Світлих Височин, для можливості визрівання кожного людського духа та вдосконалення заради вічного буття в цьому Творінні, яке є господою Бога Отця, що Він надав у розпорядження людей, якщо… вони залишаються в ньому приємними для Нього гостями, котрі не спричиняють шкоди у милостиво наданих лише для користування приміщеннях із завжди щедро накритими столами.

Але ж наскільки віддалена зараз людина від такої необхідної для неї дитячої безпосередності!

Адже без неї вона не зможе досягти нічого для свого духа. Дух повинен мати дитячу безпосередність, бо він є та залишиться дитям Творіння, навіть коли досягне повної зрілості.

Дитя Творіння! У цьому полягає глибокий зміст, бо він повинен розвинутись до дитяти Божого. Чи досягне він коли-небудь цієї мети, залежить лише від ступеня пізнання, яким він готовий оволодіти у своєму мандруванні через усі матеріальні світи.

Однак ця готовність повинна проявитись також у дії. На духовних рівнях воля водночас є дією. Воля та дія там завжди єдині. Але так є лише на духовних рівнях, не в матеріальних світах. Чим щільнішим та важчим є рівень матеріального світу, тим більш віддаленою є дія від волі.

Те, що щільність діє стримуючи, видно вже за звуком, який у русі має пробиватися через матеріальність, що затримує його залежно від роду щільності. Це ясно виявляється вже на короткій відстані.

Коли людина рубає дрова або забиває цвях у брус на якому-небудь будівництві, то можна ясно побачити, як вона вдаряє своїм інструментом, однак звук від цього доходить лише за декілька секунд. Це так впадає в очі, що, мабуть, кожна людина хоч раз уже спостерігала це.

Подібно до цього, але ще набагато складніше, відбувається у людини на землі між волею та дією. Воля спалахує в духові, в духові вона відразу ж стає дією. Однак для того, щоб воля набула видимої форми в Грубій матеріальності, їй ще потрібне грубоматеріальне тіло. Лише в імпульсі кожне тіло діє вже за кілька секунд після спалаху волі. При цьому виключається тривала робота переднього мозку, який в іншому разі має бути посередником на шляху від волі до впливу на діяльність тіла.

Звичайний шлях займає трохи більше часу. Іноді дія дуже слабко виражена або зовсім не настає, тому що на цьому довгому шляху воління ослабло або було зовсім блоковане розсудком, що напружено працює.

При цьому розгляді я хотів би дати, власне, не належну сюди вказівку на прояви Закону Притягання Подібного в Творінні, на які не звертають уваги, але які все ж ясно видно у вчинках людини:

Земні людські закони розроблені земним розсудком та ним же виконуються. Тому обдумані розсудком плани, тобто виважені дії, караються як такі більш суворо та оцінюються як більше зло, ніж дії, що скоєні в стані афекту, тобто непродумані. У більшості випадків за цими останніми визнаються пом’якшувальні обставини.

Насправді в цьому є непомітний для людини зв’язок, що полягає у подібності діяльності розсудку під примусом Закону Творіння для усіх тих, хто беззастережно підкоряється розсудкові. Їм це цілком зрозуміло.

Тим самим, не знаючи про це, більшу частину спокутування провини за скоєну в стані афекту дію відносять до духовної сфери. Законодавець та суддя і гадки про це не мають, бо виходять із зовсім інших, чисто розсудкових принципів. Однак при більш глибокому обміркуванні та знанні чинних Законів Творіння все це постає у зовсім іншому світлі.

Проте і в інших земних вироках та судженнях живі Закони Божі в Творінні діють цілком автоматично, самі по собі, вільні від впливу земних людських законів та понять. Адже жодній серйозній людині не спаде на думку, що дійсна провина, а не лише тільки заклеймована людьми як така, одночасно з продиктованим розсудком та зазнаним покаранням може бути знята і перед Законами Бога!

Уже тисячоліття це по суті два окремих світи, розділені діями та думками людей, хоча вони мали бути лише одним світом, в якому діють тільки Закони Бога.

Через таке земне покарання спокутування може відбутися, тільки якщо закони та покарання цілком узгоджуються з Божими Законами Творіння.

Однак є два роди афектів. По-перше, вже описані, які, власне, слід було б назвати імпульсами, та, крім того, афекти, що спалахують у передньому мозку, тобто не в духові, і належать до відділу розсудку. Вони необдумані, але не можуть мати тих самих пом’якшень, що імпульс-дії.

Але точно визначити в цьому справедливу різницю зможуть лише ті люди, які знають усі Закони Бога у Творінні та обізнані з їхніми проявами. Це повинно залишитися лише для майбутнього часу, коли і серед людей більше не буде свавільних дій, бо вони матимуть таку зрілість духа, яка в усіх їхніх діяннях та думках дозволить їм вібрувати лише в Божих Законах.

Цей відступ має лише побудити до роздумування, він не стосується безпосередньої мети цієї доповіді.

Відзначимо лише при цьому, що на духовних рівнях воля та дія єдині, що на матеріальних рівнях вони, однак, розділені природою матерії. Тому Ісус і сказав колись людям: «Дух бадьорий, але плоть немічна!» Тобто плоть, під якою тут розуміється груба матеріальність тіла, перетворює у дію не все, що вже було волею та дією в духові.

Однак і на землі в своєму грубоматеріальному вбранні дух міг би примусити до того, щоб з його воління завжди поставала грубоматеріальна дія, якби він не був для цього надто інертним. Він не може зробити тіло відповідальним за цю інертність, бо тіло було дане кожному духу лише як інструмент, яким він має навчитися володіти, щоб правильно користуватися ним. –

Отже, дух є дитям Творіння. І він має бути в ньому по-дитячому безпосереднім, якщо хоче виконати завдання, для якого він стоїть у Творінні. Зарозумілість розсудку примусила його віддалитися від дитячої безпосередності, бо він не міг «усвідомити» її як те, чим вона насправді є. Однак тим самим він втратив опору в Творінні, яке, для того щоб зберегти себе здоровим, мусить тепер його вигнати як чужинця, порушника спокою та шкідника.

Так і станеться, що своїми хибними думками та діями люди самі викопають собі могилу. –

Як це дивно, що будь-яка людина, яка одного разу захоче піддатися справжньому впливу Різдвяного свята, повинна спочатку спромогтися перенестись у дитинство!

Адже це треба розглядати, як досить виразну ознаку того, що як доросла вона взагалі не спроможна пережити Різдвяне свято у відчутті. Це цілком ясний доказ того, що вона втратила дещо, що мала, коли була дитиною! Чому ж це не змушує людей задуматись!

І знову інертність духа заважає їм приділити серйозну увагу цим речам. «Це для дітей, – думають вони, – а у дорослих на це зовсім нема часу! Їм треба обдумувати дещо більш серйозне».

Більш серйозне! Під цим більш серйозним вони мають на увазі лише гонитву за земними речами, тобто роботу розсудку! Розсудок швидко відтісняє спогади далеко назад, щоб не втратити першості, якщо одного разу буде надане місце відчуттю!

В усіх цих фактах, що здаються такими дрібними, можна було б упізнати найважливіші речі, якби тільки розсудок дав на це час. Але він має верховенство й бореться за нього з усією хитрістю та підступністю. Тобто не він, а насправді бореться те, що використовує його як інструмент та ховається за ним, – тьма!

Вона не хоче дати знайти у спогадах Світло. А як жадає дух знайти це Світло, почерпнути з нього нову силу, ви можете пізнати з того, що разом зі спогадами про Різдво в дитячі роки пробуджується і якесь невизначене, майже болісне томління, яке здатне на деякий час пом’якшити багатьох людей.

Цей пом’якшений настрій міг би стати найкращим ґрунтом для пробудження, якби він був використаний одразу ж та з усією силою! Але, на жаль, дорослі при цьому лише поринають у мрії, причому сила, що виникає, марнується, легковажно втрачається. І в мріях ця можливість проходить мимо, не змігши принести користь або знайти застосування.

Навіть якщо якась людина зронить при цьому кілька сльозинок, вона засоромиться цього, спробує приховати їх, візьме себе в руки фізичним зусиллям, у чому так часто впізнається неусвідомлений опір.

Яку велику науку могли б здобути люди з усього цього. Недарма у спогади про дитинство вплітається тихий сум. Це неусвідомлене відчуття, що втрачено дещо, що залишило після себе порожнечу, нездатність відчувати по-дитячому.

Адже ви й самі, безсумнівно, не раз помічали, як прекрасно та живлюще діє одна лише мовчазна присутність усякої людини, в очах якої час від часу спалахує дитяча безпосередність.

Дорослим не можна забувати, що дитяча безпосередність не є хлоп’яцтвом. Але ви не знаєте, чому дитяча безпосередність може так впливати, що це таке взагалі! І чому Ісус сказав: «Будьте як діти!»

Щоб проникнути у суть того, що таке дитяча безпосередність, ви повинні спочатку з’ясувати для себе, що вона аж ніяк не прив’язана до самої дитини. Адже ви, безперечно, самі знаєте дітей, яким бракує дійсно прекрасної дитячої безпосередності! Отже, є діти без дитячої безпосередності! Зла дитина ніколи не буде справляти враження дитячої безпосередності, так само як і погано вихована, тобто невихована!

Із цього ясно виходить, що дитяча безпосередність і дитина – це два незалежних одне від одного поняття.

Те, що на землі називається дитячою безпосередністю, – це віть впливу із Чистоти! Чистоти у вищому сенсі, а не лише у земному, людському. Людина, яка живе у промені Божественної Чистоти, яка дає в собі місце променю Чистоти, здобула тим самим і дитячу безпосередність, чи ще в дитячому віці, чи вже як доросла.

Дитяча безпосередність – це наслідок внутрішньої чистоти або ознака того, що така людина віддана Чистоті, служить їй. Адже все це лише різні мовні звороти, а насправді – одне й те ж.

Отже, лише внутрішньо чиста дитина може справляти враження дитячої безпосередності, і лише такий дорослий, який плекає в собі чистоту. Тому він діє бадьорячи та живлюще, викликає також довіру!

А туди, де є істинна чистота, може увійти й істинна любов, тому що Божа Любов діє у промені Чистоти. Промінь Чистоти – це шлях, яким вона йде. Вона була б не в змозі йти іншим шляхом.

До того, хто не прийняв у себе промінь Чистоти, ніколи не знайде доступу промінь Божої Любові!

Однак людина позбавила себе дитячої безпосередності, відвернувшись від Світла через своє одностороннє розсудкове мислення, заради якого вона пожертвувала всім, що могло її піднести, і таким чином міцно прикувала себе тисячами ланцюгів до цієї землі, тобто до Грубої матеріальності, яка буде тримати її у своїй владі до тих пір, доки вона сама не звільниться від неї, що, проте, не може відбутися через земну смерть, а лише у духовному пробудженні.