Дотепер про серйозне протистояння двох світоглядів ще не могло бути й мови. Отже, боротьба – це невдало вибраний вислів для того, що насправді відбувається між людьми розсудку й тими, хто серйозно шукає Істину.
Все, що досі відбувалося, являло собою лише односторонні нападки людей розсудку, які кожному спокійному спостерігачеві мали здаватися очевидно безпідставними, а часто й смішними. Проти всіх, хто чисто духовно прагне розвинутися вище, навіть якщо вони зберігають спокійну стриманість, напоготові глумування, ворожість та навіть найсерйозніші переслідування. Завжди є деякі, хто насміхом або насильством намагається відтягти назад таких, що прагнуть вгору, та стягнути їх у тупу дрімоту або лицемірство мас.
Багатьом з них довелося стати при цьому справжніми мучениками, бо на стороні людей розсудку була не просто більшість, але разом з цим і земна влада. Що вони можуть дати, ясно вже з самого слова «розсудок». Це – звужена обмеженість здатності до осягнення чисто земною сферою, тобто найкрихітнішою частиною справжнього буття.
Те, що це не може принести нічого довершеного і взагалі нічого доброго людству, чиє буття в основному проходить через сфери, які люди розсудку самі закрили для себе, зрозуміти легко. Особливо, якщо при цьому взяти до уваги, що якраз крихітне земне життя повинно стати важливим поворотним пунктом для всього буття і те, що воно тягне за собою радикальне втручання в інші сфери, абсолютно незбагненні для людей розсудку.
Через це колосально зростає відповідальність людей розсудку, які й так уже глибоко опустилися; як важкий тягар, вона буде сприяти тому, щоб все швидше та швидше просувати їх до мети їх вибору, аби вони нарешті скористалися з плодів того, що проповідували з наполегливістю та зарозумілістю.
Під людьми розсудку треба розуміти тих, хто безумовно підкорився своєму власному розсудкові. Як не дивно, вже тисячоліття вони вважають, що мають безперечне право законом та силою нав’язувати свої обмежені переконання також тим, хто хоче жити згідно з іншим переконанням. Ця зовсім нелогічна зарозумілість полягає знов-таки у вузькій здатності до осягнення людей розсудку, яка не може піднятися вище. Саме ця обмеженість дає їм так звану найвищу точку осягнення, через що в уяві й має виникати така пихатість, бо вони вважають, що справді стоять на самій вершині. Для них самих це так і є, бо потім настає межа, перейти яку вони не можуть.
Однак їхні нападки на шукачів Істини, часто сповнені незрозумілої ненависті, при ближчому розгляді ясно виявляють батіг тьми, що здійнявся за ними. Рідко можна знайти в цих ворожих нападках ознаку чесного воління, що могло б хоч як-небудь вибачити їх часто нечуваний спосіб дій. У більшості випадків це нестримна сліпа лють, позбавлена будь-якої істинної логіки. Розгляньмо спокійно ці нападки. Як рідко при цьому зустрічається стаття, зміст якої показує спробу справді об’єктивно розглянути промови чи твори шукача Істини.
Беззмістовна низькопробність нападок цілком очевидно проявляється саме в тому, що вони ніколи не бувають чисто об’єктивними! Це завжди приховане або відкрите ганьблення особи шукача Істини. Так робить лише той, хто об’єктивно заперечити нічого не може. Адже шукач Істини чи той, хто приносить Істину, подає не себе особисто, а пропонує те, що він говорить.
Перевіряти треба слово, а не особу! Те, що завжди намагаються спочатку розглянути особу і потім зважують, чи можна прислухатися до її слів, є звичкою людей розсудку. У своїй вузько обмеженій здатності до осягнення вони мають потребу в такій зовнішній опорі, бо повинні чіплятися за зовнішні прояви, аби не заплутатися. Це і є зведена ними пуста споруда, яка непридатна для людей та є великою перепоною для просування вперед.
Якби вони мали міцну внутрішню опору, то вони просто подавали б факти проти фактів і виключали б при цьому осіб. Однак на це вони не здатні. Та навмисне уникають цього, бо відчувають та почасти знають, що на правильно організованому турнірі вони були б швидко вибиті з сідла. Іронічне посилання на «проповідників-дилетантів» або «дилетантське тлумачення», що часто використовується, демонструє настільки смішну пихатість, що кожна серйозна людина зразу ж відчує: «Тут використовується щит, щоб гарячково приховати голослівність. Прикрити власну порожнечу дешевою вивіскою!»
Незграбна стратегія, яка не зможе довго протриматися. Її мета в тому, щоб шукачів Істини, які можуть стати незручними, з самого початку поставити в очах ближніх на «нижчий» ступінь, якщо навіть не на ступінь смішного, або, щонайменше, віднести до категорії «шарлатанів», щоб їх не сприймали серйозно.
Таким поводженням хочуть уникнути того, щоб хоча б хтось звернув серйозну увагу на їхні слова. Але приводом для цього поводження є не турбота про те, щоб хибні вчення не затримали їхніх ближніх у внутрішньому сходженні, а непевний страх втратити вплив і через це бути вимушеними вникнути в це глибше, ніж раніше, та багато змінити в тому, що досі слід було вважати недоторканним і що було зручним.
Саме це часте посилання на «дилетантів», дивна манера дивитися звисока на тих, хто завдяки своєму сильнішому, менш підлеглому стороннім впливам відчуттю стоїть набагато ближче до Істини та не збудував собі мури із застиглих розумових форм, виявляє ту слабкість, небезпечність якої не може уникнути уваги жодної мислячої людини. Прихильник таких поглядів з самого початку виключається з тих, хто може бути вчителем та керівником, не підвладним стороннім впливам, бо таким чином він стоїть значно далі від Бога та Його діяльності, ніж хто-небудь інший.
Знання історії розвитку релігій з усіма їхніми хибними поглядами та помилками не наближує людей до свого Бога, так само як і розсудкове тлумачення Біблії або інших цінних документів різних релігій.
Розсудок є та залишиться прив’язаним до простору та часу, тобто до земного, у той час як Божество, а таким чином, і пізнання Бога та Його Волі є понад простором та часом і понад усім минущим, тому ніколи не зможе бути осягнуте вузько обмеженим розсудком.
З цієї простої причини розсудок і не покликаний до того, щоб просвіщати щодо вічних цінностей. Адже це суперечило б саме собі. І тому той, хто в цих питаннях вихваляється університетською вченістю та дивиться звисока на непідвладних стороннім впливам людей, сам заявляє про свою неспроможність та обмеженість. Мислячі люди зразу ж відчують цю односторонність і самі будуть остерігатися того, хто у такий спосіб закликає до обережності!
Лише покликані можуть бути справжніми вчителями. Покликані – це ті, хто несе в собі таку здібність. Але ці здібності потребують не вищої освіти, а вібрацій витонченої здатності до відчуття, яка спроможна піднятися над простором та часом, тобто над межею осягнення земного розсудку.
Крім того, кожна внутрішньо вільна людина завжди буде оцінювати предмет або вчення, виходячи з того, що воно дає, а не з того, хто його несе. Останнє є свідченням нікчемності того, хто перевіряє, і більшого свідчення не може бути. Золото є золотом, незалежно від того, чи його має в руці князь, чи жебрак.
Але цей незаперечний факт уперто намагаються не помічати та змінювати саме в тих речах, що є найціннішими для духовної людини. І звичайно – так само марно, як і у випадку з золотом. Бо ті, хто справді серйозно шукає, не дозволять собі опинитися під впливом, який відволікає їх від перевірки самого предмету. А ті, хто піддається на такий вплив, ще не дозріли для сприйняття Істини – вона не для них.
Однак вже недалеко час, коли повинна початися боротьба, якої досі не було. Односторонність припиниться, виникне сувора конфронтація, яка знищить будь-яку хибну пихатість.