ПРОБУДІТЬСЯ!

Пробудіться, люди, від тяжкого сну! Усвідомте, що несете недостойний тягар, який з невимовною чіпкістю тяжіє над мільйонами людей. Скиньте його! Чи варто його нести? Жодної секунди!

Та й що в ньому криється? Порожні плевели, які з тріпотінням розлетяться від подиху Істини. Ви змарнували час та силу ні на що. Тому розірвіть кайдани, що утримують вас унизу, та звільніться нарешті!

Людина, що залишається внутрішньо скутою, завжди буде рабом, навіть якщо була б королем.

А ви сковуєте себе усім, що прагнете вивчити. Подумайте: вивченням ви втискаєте себе у чужі форми, що придумали інші, слухняно приєднуєтесь до чужих переконань, засвоюєте як власне лише те, що інші пережили в собі та для себе.

Поміркуйте: одне й те саме не годиться для всіх! Що корисно одному, може завдати шкоди іншому. Кожна окрема людина має йти своїм власним шляхом до вдосконалення. Її спорядження для цього – це здібності, які вона несе в собі. Вона має керуватися ними, будувати на них! Якщо вона цього не робить, то залишається чужинцем самій собі, завжди стоїть поруч з вивченим, яке ніколи не зможе ожити в ній. Разом з цим усяка користь для неї виключена. Вона животіє, прогрес неможливий.

Прислухайтесь, ви, хто серйозно прагне до Світла та Істини:

Шлях до Світла кожний мусить пережити в собі, мусить сам відкрити його, якщо хоче впевнено йти ним. Лише те, що людина переживе в собі, відчує у всіх його перетвореннях, може бути повністю осягнуто нею!

Страждання, а також і радість постійно стукають у двері, аби збадьорити, струснути для духовного пробудження. І тоді людина дуже часто на мить звільнюється від усієї суєти повсякденного життя та, повна передчуття, як у щасті, так і в горі, відчуває зв’язок з духом, який пронизує усе, що живе.

Адже все є життя, ніщо не мертве! Благо тому, хто хапається та тримається за такі моменти зв’язку, злітає від цього увись. При цьому йому не можна дотримуватися застиглих форм, кожен має розвиватися сам, виходячи зі свого внутрішнього єства.

Не звертайте уваги на глузувальників, які ще відчужені від духовного життя. Як п’яні, як хворі, стоять вони перед великим Діянням Творіння, що дає нам так багато. Як сліпі, просуваються вони навпомацки через земне буття і не бачать усієї краси навколо себе!

Вони заплуталися, вони сплять, бо як може людина ще стверджувати, наприклад, що існує лише те, що вона бачить? Що там, де вона нічого не може помітити своїми очима, нема життя? Що зі смертю її тіла сама вона теж перестає існувати, лише тому, що досі у своїй сліпоті вона не змогла на власні очі переконатись у протилежному? Хіба вона не знає вже зараз на багатьох прикладах, як вузько обмежена спроможність ока? Хіба вона ще не знає, що це пов’язано зі спроможністю мозку, прив’язаного до простору та часу? І що з цієї причини за допомогою своїх очей вона не може пізнати все те, що підіймається понад простором та часом? Невже ще ніхто з цих глузувальників не усвідомив такого логічного здорового обґрунтування? Адже духовне життя (назвемо його потойбіччям) – це лише щось таке, що перебуває цілком понад земними категоріями простору та часу, тобто потребує аналогічного засобу, аби бути пізнаним.

Одначе наше око не бачить навіть того, що укладається в межі простору та часу. Згадаємо краплину води, про абсолютну чистоту якої свідчить око кожного та яка при розгляді через збільшувальне скло містить мільйони живих істот, що нещадно борються та знищують одна одну. Чи не знаходяться часом у воді, у повітрі бацили, які мають силу зруйнувати тіло людини та які непомітні для ока? Але за допомогою точних інструментів вони стають видимими.

Хто ж після цього ще насмілиться стверджувати, що ви не побачите нічого нового, поки що невідомого, якщо ці інструменти стануть ще досконалішими? Підсильте їх у тисячу, у мільйон разів – і спостереженню не буде кінця, а перед вами будуть відкриватися все нові й нові світи, які раніше ви не могли ані побачити, ані відчути, проте вони існували.

Логічне мислення приводить до таких же самих висновків і стосовно усього того, що змогли досі накопичити науки. Це дає перспективу безперервного подальшого розвитку, але ні в якому разі не кінця.

Що ж таке потойбіччя? Багатьох збиває з пантелику саме слово. Потойбіччя – це просто все те, що не можна пізнати земними засобами. Земні ж засоби – це очі, мозок та всі інші органи тіла, а також інструменти, що допомагають цим органам виконувати свої функції ще точніше та краще, розширювати їх межі.

Отже, можна сказати: потойбіччя – це те, що знаходиться поза межами спроможності пізнання наших тілесних очей. Але розділення між поцейбіччям та потойбіччям нема! Нема між ними і провалля! Все єдине, як і сукупне Творіння. Одна сила пронизує як поцейбіччя, так і потойбіччя, все живе та діє від цього одного потоку життя і таким чином абсолютно нерозривно зв’язане. А з цього стає зрозумілим таке:

Якщо частина цілого занедужує, то наслідки повинні відчуватися в іншій частині, як і в тілі. Тоді через притягання подібного нездорові речовини цієї іншої частини прямують до тієї, що захворіла, таким чином ще більше посилюючи хворобу. Якщо ж така хвороба стає невиліковною, то це тягне за собою вимушену необхідність насильницького відтинання хворого органа, аби не наражати ціле на безупинні страждання.

З цієї причини – перелаштуйтеся! Нема ні поцейбіччя, ні потойбіччя, а є лише єдине буття! Поняття розділення вигадала лише сама людина, тому що вона не може бачити усього і уявляє себе центральною та головною точкою видимого їй оточення. Але сфера її дії більша. Однак помилковим розділенням вона лише обмежує себе, силоміць, заважає своєму прогресу та дає місце неприборканій фантазії, яка викликає страхітливі картини.

Чи дивно тоді, коли внаслідок цього багато людей лише недовірливо усміхаються, в інших же присутнє хворобливе поклоніння, яке стає рабським або перероджується у фанатизм? Тоді кого ще може дивувати боязкість, навіть страх та жах, що розвивається у деяких?

Женіть все це! Навіщо ці муки? Зруйнуйте цю перепону, яку постаралися спорудити помилки людей, але яка ніколи не існувала! Ваша досі хибна позиція дає вам також хибну основу, на якій ви марно та без кінця намагаєтесь побудувати істинну віру, тобто внутрішнє переконання. При цьому ви наштовхуєтесь на такі місця та підводне каміння, які змушують вас коливатися, сумніватися або примушують навіть знову руйнувати усю споруду, аби потім, можливо, відмовитися від усього, зневірившись чи обурившись.

При цьому шкоди зазнаєте тільки ви самі, тому що не просуваєтесь уперед, а зупиняєтесь або задкуєте. Шлях, яким вам все одно доведеться колись піти, через це подовжиться.

Якщо ж ви нарешті осягли Творіння як ціле, яким воно і є, більше не робите розділення між поцейбіччям та потойбіччям, то ви знайшли прямий шлях, справжня мета наближується, а сходження радує вас, дає вдоволення. Тоді ви можете набагато краще відчути та зрозуміти і взаємодії, що з теплом життя пульсують через єдине ціле, тому що вся діяльність спонукується та підтримується однією силою. Разом з цим Світло Істини зажевріло для вас!

Невдовзі ви усвідомите, що у багатьох причиною глузування є лише любов до спокою та інертність, тільки тому, що їм коштувало б зусиль спростувати досі вивчене та придумане і звести нове. В інших це втручається в їх звичний спосіб життя й тому стає для них незручним.

Залиште таких, не сперечайтеся, проте запропонуйте своє знання у поміч тим, хто не вдоволений минущими насолодами, хто шукає в земному бутті більшого, аніж просто наповнити свою утробу подібно до тварин. Дайте їм пізнання, яке дісталося вам, та не закопуйте свій талант, бо разом з даванням ваше знання у взаємодії теж стає багатішим, міцнішим.

У Всесвіті діє вічний закон: лише в даванні і можна отримати, коли йдеться про неминущі цінності! Він сягає дуже глибоко, пронизує усе Творіння як святий заповіт його Творця. Давати безкорисливо, допомагати там, де треба, і мати розуміння як страждань ближнього, так і його вад – означає отримувати, бо це є простий, істинний шлях до найвищого!

І серйозне бажання цього відразу принесе вам поміч та силу! Лише одне-єдине чесно та глибоко відчуте бажання доброго – і з другого, поки що невидимого вам боку наче полум’яним мечем буде розтрощена стіна, котру ваші думки самі зводили досі як перешкоду, бо ви єдині з тим потойбіччям, якого боялися, яке заперечували чи якого прагнули, пов’язані з ним тісно і нерозривно.

Спробуйте, бо ваші думки – це гінці, яких ви посилаєте, які вертаються з тяжким вантажем того, про що ви думали, будь воно добре чи зле. Так і відбувається! Подумайте про те, що ваші думки – це реальні речі, що вони формуються духовно і часто стають утвореннями, які живуть довше вашого земного тіла, тоді багато що проясниться для вас.

І тому цілком правильно говориться: «Бо діла їхні йдуть услід за ними!» Витвори думок – це діяння, які колись чекатимуть вас! Які утворюють навколо вас світлі або темні кола, які ви мусите пройти, аби проникнути у світ духа. Тут не допоможе ніякий захист, ніяке втручання, бо у вас є самовизначення. Тому перший крок в усьому має йти від вас. Він неважкий, він полягає лише у волінні, яке дає про себе знати через думки. Отже, як Небеса, так і пекло ви несете у самих собі.

Приймати рішення ви можете, але потім безумовно підвладні наслідкам ваших думок, вашого воління! Ви створюєте їх самі, ці наслідки, тому я закликаю вас:

«Зберігайте вогнище своїх думок чистим цим ви творите мир та будете щасливі!»

Не забувайте про те, що кожна думка, яку ви породили та послали, на своєму шляху притягує усе подібне або сама пристає до інших, через це стає все сильнішою і нарешті влучає в ціль – мозок, що забувся, може, лише на мить і разом з цим дав змогу таким ширяючим мислеформам проникнути та діяти.

Подумайте лише про те, яка відповідальність ляже на вас, якщо колись думка стане вчинком, через когось, на кого вона змогла вплинути! Ця відповідальність виникає вже через те, що кожна окрема думка постійно утримує зв’язок з вами, ніби нерозривною ниткою, аби потім повернутися з набутою по дорозі силою, щоб знову обтяжити або ощасливити вас, залежно від того, що ви породили.

Так ви стоїте у світі думок і своїм способом мислення також сприяєте розвитку подібних йому мислеформ. Тому не марнуйте силу мислення, а накопичуйте її для оборони та ясного мислення, яке прямує наче спис і на все впливає. Отже, створюйте з ваших думок Святий Спис, який б’ється за добро, зцілює рани та сприяє усьому Творінню!

Тому налаштуйте на це ваше мислення, щоб діяти та просуватися вперед! Аби це зробити, вам доведеться потрясти деякі стовпи, що тримають стародавні погляди. Часто це хибно осягнуте поняття, яке не дає людині знайти правильний шлях. Їй треба повернутися до вихідної точки. Один спалах світла повалить усю споруду, яку вона старанно зводила протягом десятиріч, і після більш або менш тривалої апатії вона знову візьметься за роботу! Вона буде змушена, бо у Всесвіті не буває нерухомості. Візьмемо, наприклад, поняття часу:

Час минає! Часи змінюються! Ми чуємо, як це говориться усюди, і при цьому в духові мимоволі спливає картина: ми бачимо, як мінливий час проходить повз нас!

Ця картина стає звичною, і разом з цим у багатьох закладається міцне підґрунтя, на якому вони продовжують будувати, до якого пристосовують усі свої дослідження, всі розмірковування. Але минає небагато часу, і вони наштовхуються на перепони, які суперечать одна одній. При всьому бажанні вже не все сходиться. Вони розгублюються та лишають прогалини, які вже не вдається заповнити, незважаючи на всі розмірковування.

Тоді багато людей вважає, що у таких випадках, коли логічне мислення не знаходить ніякої опори, його місце повинна заступити віра. Але це хибно! Людині не слід вірити в те, що вона не може осягнути! Вона повинна намагатися зрозуміти це, бо інакше широко відкриває двері помилкам, а з помилками завжди знецінюється й Істина.

Вірити, не осягаючи, – це лише інертність, ледачість мислення! Це не веде дух угору, а лише тисне донизу. Тому підведіть погляд, нам треба перевіряти, досліджувати. Потяг до цього не даремно закладений в нас.

Час! Чи справді він минає? Чому ж при цій основній тезі людина наштовхується на перепони, якщо хоче продовжити міркування? Дуже просто – тому що основна ідея хибна, бо час стоїть! Ми ж поспішаємо йому назустріч! Ми вриваємося в час, який є вічним, і шукаємо в ньому Істину.

Час стоїть. Він залишається одним і тим самим, сьогодні, вчора та через тисячі років! Змінюються лише форми. Ми поринаємо у час, аби черпати з надр його записів, аби збагатити наші знання у сховищах часу! Бо ніщо не втрачається в ньому, він усе зберіг. Він не змінився, бо він вічний.

І ти, о людино, завжди лише одна й та сама, постаєш ти молодою чи старою! Ти залишаєшся тим, чим ти є! Хіба ти сама ще не відчула цього? Хіба не помічаєш ясно різниці між формою та твоїм «я»? Між тілом, яке підлягає змінам, та тобою, духом, який є вічним?

Ви шукаєте Істину! Що є Істина? Те, що іще сьогодні ви відчуваєте як істину, завтра ви визнаєте помилкою, аби пізніше знов відшукати в помилках зерна істини! Бо одкровення теж змінюють свої форми. Так ви просуваєтеся вперед у невпинному пошуку, а в змінах ви стаєте зрілими!

Істина ж залишається завжди однаковою, вона не змінюється, бо вона вічна! А оскільки вона вічна, то земними органами чуттів, які знають лише змінювання форм, її ніколи не можна осягнути чисто та по-справжньому!

Тому станьте духовними! Вільними від усіх земних думок, і ви будете мати Істину, будете перебувати в Істині, аби купатися в ній у невпинному осяванні її чистого Світла, бо вона буде оточувати вас повністю. Ви будете плисти в ній, як тільки станете духовними.

Тоді вам вже не буде потрібно напружено студіювати науки, не треба буде боятись помилок, проте на кожне питання ви вже будете мати відповідь у самій Істині, більше того, у вас уже не буде питань, оскільки, не думаючи, ви все пізнаєте, все осягнете, бо ваш дух буде жити в чистому Світлі, в Істині!

Тому станьте духовно вільними! Порвіть усі пута, що утримують вас унизу! Якщо при цьому з’являться перешкоди, радісно вітайте їх, бо вони означають для вас шлях до свободи та сили! Дивіться на них як на дар, з якого вам буде користь, і ви граючи подолаєте їх.

Або вони зводяться перед вами, щоб ви вчились на них та розвивались, примножуючи цим своє спорядження для сходження, або це зворотні дії боргу, який ви таким чином можете спокутувати та звільнитися від нього. В обох випадках вони допомагають вам просунутись уперед. Тому сміливо пробивайтеся крізь них, це для вашого спасіння!

Це безглуздя – говорити про удари долі або випробування. Усяка боротьба та усяке страждання – це прогрес! Таким чином людям дається можливість стерти сліди колишніх провин, бо жодного шеляга не може бути відпущено кому-небудь, адже і в цьому є непорушним кругообіг вічних законів у Всесвіті, в яких проявляється Творча Воля Отця, Котра разом з цим прощає нас і стирає все темне.

При найменшому відхиленні від цього світ перетворився би в руїни – так ясно і так мудро все влаштовано.

Але чи не повинна тоді зневіритися та людина, яка має відшкодувати дуже багато з минулого, чи не вжахнеться вона перед спокутуванням боргів?

Вона може спокійно та радісно взятися за це, може не турбуватися, як тільки чесно захоче! Бо відшкодування можна здобути завдяки зустрічній течії сили доброго воління, яка у духовному стає живою, на зразок інших мислеформ, стає могутньою зброєю, здатною зняти з вас усякий тягар тьми, усяку важкість та вивести ваше «я» до Світла!

Сила воління! Міць, про яку багато хто й гадки не має, яка, наче неослабний магніт, притягує такі ж самі сили, при цьому зростає як лавина та, з’єднавшись з духовно подібними їй силами, діє у зворотному напрямку, повертається до вихідного пункту, тобто досягає першоджерела або, краще кажучи, причинця і піднімає його високо до Світла або ще глибше втискає у трясовину та багно! В залежності від того, чого саме хотів попервах той, хто її породив.

Хто знає про цю постійну взаємодію, що обов’язково настає, яка перебуває у всьому Творінні, яка виникає та розвивається з непорушною достовірністю, той уміє користуватися нею, повинен її любити, повинен її боятись! Для нього невидимий світ навколо поступово оживає, бо він відчуває його впливи з такою виразністю, що всі сумніви розвіюються.

Якщо він зверне на це хоч трохи уваги, то неодмінно відчує сильні хвилі невтомної діяльності, які впливають на нього з великого Всесвіту, і врешті-решт відчує, що є фокусом сильних течій, наче лінза, яка уловлює сонячне проміння, зосереджує його в одній точці та породжує там силу, яка діє запалюючи, яка може пролитись, обпалюючи та знищуючи, але також зціляючи та оживлюючи, несучи благодать, яка також спроможна розпалити палаючий вогонь!

І ви теж такі лінзи, своїм волінням ви здатні скупчувати ці течії невидимих сил, що досягають вас, у потужну силу і посилати задля добра чи зла, аби принести людству благодать чи загибель. Ви можете і повинні розпалити таким чином палаючий вогонь у душах, вогонь натхненного прагнення до доброго, шляхетного, до удосконалення!

Для цього потрібна лише сила воління, яка в певному розумінні робить людину володарем Творіння, господарем своєї власної долі. Її власне воління несе їй знищення або спасіння! Створює їй нагороду або покарання, з невблаганною певністю.

Не бійтесь же того, що це знання відділить вас від Творця, ослабить вашу дотеперішню віру. Навпаки! Знання цих вічних законів, яке ви можете використовувати, дозволить вам побачити усе діяння Творіння ще набагато більше піднесеним, його велич змусить того, хто досліджує глибше, благоговійно стати на коліна!

Ніколи тоді людина не захоче злого. Вона з радістю вхопиться за найкращу опору, яка є в неї, – за любов! За любов до усього дивного Творіння, любов до ближнього, аби його теж привести до торжества цієї насолоди, цього усвідомлення сили.