Ця заповідь була дана людству Богом. Але вона викликала несказанну душевну боротьбу. Скільки дітей, скільки дорослих тяжко боролися, щоб найсерйознішим чином не порушити саме цю заповідь.
Як може дитина шанувати батька, який принизився до того, що став п’яницею, або матір, яка своїми примхами, своїм неприборканим темпераментом, нестачею самодисципліни та багато чим іншим серйозно отруює життя батькові та всій родині, роблячи зовсім неможливим спокійний настрій!
Чи може дитина шанувати батьків, якщо вона чує, як вони грубо ображають, обманюють один одного або навіть б’ються? Численні сімейні сцени часто робили цю заповідь мукою для дітей, унеможливлювали її виконання.
Адже, врешті-решт, це було б лише лицемірство, якби дитина намагалася запевнити, що шанує свою матір, яка поводить себе з чужими значно люб’язніше, ніж зі своїм власним чоловіком, батьком дитини. Якщо дитина помічає в ній схильність до поверховості, бачить, як у найсміховиннішому марнославстві вона опускається до безвільної рабині будь-якого безглуздя моди, яке так часто неможливо сполучити з поняттям серйозного, високого материнства та яке позбавляє материнську гідність усієї краси та величі… де ж тоді ще може дитина знайти добровільну повагу до матері? Як багато закладено в одному слові «матір»! Але як багато воно також і вимагає.
Дитина, яка ще не отруєна своїм оточенням, повинна несвідомо відчувати в собі, що людина з дозрілим, серйозним духом ніколи не зможе зважитися лише заради моди оголити своє фізичне тіло. Як може тоді матір залишатися священною для дитини?! Природна повага імпульсивно опускається до порожньої форми звичного обов’язку або, залежно від виховання, у саму по собі зрозумілу суспільну ввічливість, тобто до лицемірства, в якому відсутній будь-який високий душевний порив. Саме той високий порив, який криє в собі тепло життя, який є безумовно необхідним для кожної дитини та який, наче надійний щит, супроводжує її при дорослішанні та вступі до життя, захищає її від усіляких спокус і внутрішньо залишається для неї міцною опорою та притулком, якщо в неї виникнуть які-небудь сумніви. Аж до глибокої старості!
Слово «матір» чи «батько» повинно завжди пробуджувати тепле, щире відчуття, з якого перед душею у всій чистоті поставав би гідний образ, застерігаючи або схвалюючи, як провідна зірка протягом усього земного життя!
І якого ж скарбу позбавляється кожна дитина, коли не може шанувати від усієї душі свого батька або свою матір!
Але привід для цих душевних мук – це знову ж таки лише хибне розуміння людьми цієї заповіді. Хибна була дотеперішня думка, яка обмежувала сенс та робила його однобічним, тоді як не може бути нічого однобічного у тому, що послав Бог.
Однак ще гіршим було те, що цю заповідь викривили, бажаючи покращити її за людським розсудом, надати їй ще більш визначеної форми таким додатком: «Шануй свого батька та свою матір!». Через це вона стала особистісною. А це повинно було привести до помилок, бо заповідь у правильній формі лише говорить: «Шануй батька та матір!».
Тобто вона не має на увазі окремі, певні особистості, чиї якості не можуть бути визначені та передбачені заздалегідь. Подібного безглуздя ніколи не буває у Божественних Законах. Бог у жодному разі не вимагатиме шанування того, що безумовно не заслуговує бути вшанованим!
Ця заповідь, навпаки, замість особистості обіймає поняття батьківства та материнства. Тобто вона стосується перш за все не дітей, а самих батьків, вимагає від них зберігати у шані батьківство та материнство! Ця заповідь накладає на батьків безумовні зобов’язання постійно та цілком усвідомлювати своє високе завдання й тим самим не випускати також з уваги пов’язану з цим відповідальність.
У потойбічному світі та у Світлі живуть не словами, а поняттями.
З цієї причини трапляється, що при словесному передаванні легко відбувається обмеження цих понять, як видно з цього випадку. Але горе тим, хто не дотримувався цієї заповіді, не намагався правильно її зрозуміти. Не вважається виправданням, що досі її так часто просто неправильно тлумачили та неправильно сприймали.
Наслідки недотримання заповіді даються взнаки вже при зачатті та втіленні душі. На цій землі було б зовсім по-іншому, якби ця важлива заповідь була усвідомлена та виконувалася б людьми. Тоді могли б утілюватися зовсім інші душі, для яких було б неможливо допустити падіння норовів та моралі до такої міри, як сьогодні!
Подивіться лише на вбивства, подивіться на дикі танці, подивіться на оргії, до яких сьогодні усе доходить. Наче вінець тріумфу задушливих течій тьми. І подивіться на безглузду байдужість, з якою приймають цей занепад як щось правильне чи як те, що завжди існувало, та навіть сприяють йому.
Де та людина, яка намагається правильно пізнати Волю Бога, яка, підносячись угору, силкується осягти цю безмежну велич, замість того щоб знову й знову вперто втискувати цю велику Волю в жалюгідну обмеженість земного мозку, який вона зробила храмом розсудку? Тим самим вона сама змушує себе спрямовувати погляд униз, як раб, що ходить у кайданах, замість того щоб, розширюючи його сяянням радості, підняти вгору, назустріч променю пізнання.
Невже ви не бачите, в яке жалюгідне становище ви себе ставите при будь-якому трактуванні всього, що приходить до вас зі Світла! Чи то заповіді, передрікання, Послання Христа, чи навіть усе Творіння! Ви нічого не хочете бачити, нічого не хочете пізнавати! Ви навіть не намагаєтеся що-небудь дійсно зрозуміти! Ви не приймаєте це так, як є, а знову та знову гарячково силкуєтеся перетворити все у низькі погляди, яким ви підкорялися впродовж тисячоліть.
Звільніться ж нарешті від цих традицій! Адже сила для цього – у вашому розпорядженні. У кожну мить, та без необхідності жертв з вашого боку. Але це треба скинути одним ривком, одним зусиллям волі! Без спроб у заграванні утримати що-небудь з цього. Тільки-но ви спробуєте відшукати перехід, ви ніколи не звільнитеся від колишнього, воно буде знову і знову настирливо тягнути вас назад. Це може бути легким для вас лише тоді, коли ви одним рухом відсічете все старе і таким чином постанете перед новим без старого тягаря. Лише тоді для вас відчиниться брама, інакше вона залишиться міцно зачиненою.
А для цього потрібне лише справді серйозне воління, це діло лише однієї миті. Так само, як прокидання від сну. Якщо при цьому ви зразу ж не встанете з ліжка, то знову стомитеся, а радість нової денної праці ослабне, якщо не втратиться повністю.
Шануй батька та матір! Відтепер зробіть це для себе святою заповіддю. Підніміть честь батьківства та материнства! Бо хто сьогодні ще знає, яка велика гідність полягає в цьому. Та яка велика сила для ушляхетнення людства! Люди, що беруть шлюб тут, на землі, повинні нарешті це ясно зрозуміти, тоді і кожний шлюб буде справжнім шлюбом, закріпленим у духовному! І всі батьки та матері будуть гідними шанування за Божественними Законами!
А для дітей, завдяки їхнім батькам, ця заповідь стане святою та живою. Вони взагалі не зможуть чинити інакше, окрім того як від душі шанувати батька та матір, все одно, які за природою самі діти. Їх примусить до цього характер поведінки самих батьків.
І тоді горе тим дітям, які не повністю виконують цю заповідь. Тоді їх спіткатиме тяжка карма, бо для цього буде повна підстава. Але дотримання заповіді у взаємодії невдовзі стане чимось природним, стане радістю, потребою! Тому йдіть та дотримуйтеся заповідей Бога серйозніше, ніж досі! Це означає – беріть їх до уваги та виконуйте їх! Щоб ви стали щасливими!