Лише деякі люди намагаються усвідомити, чого власне вони хочуть, коли читають молитву «Отче наш». Ще менше тих, хто насправді знає, у чому сенс фраз, які вони при цьому промовляють. Промовляють – це, мабуть, єдина правильна назва процесу, який людина в цьому випадку називає молитвою.
Той, хто безпощадно перевірить себе щодо цього, повинен це признати, інакше він лише дасть свідчення того, що все своє життя він проводить так само… поверхово і не здатен, та ніколи не був здатен, на жодну глибоку думку. На цій землі вдосталь таких, котрі самих себе, звичайно, сприймають серйозно, але при всьому бажанні не можуть сприйматися серйозно іншими.
Саме початок цієї молитви вже здавна відчувається хибно, хоча й по-різному. Люди, які намагаються підійти до цієї молитви серйозно, тобто з певним добрим волінням, після або при цих перших словах відчувають, як у них підіймається певне почуття захищеності, душевного заспокоєння! І це почуття залишається переважним в них ще декілька секунд після молитви.
Це пояснюється двояко: по-перше, той, хто молиться, може зберегти серйозність лише при перших словах, завдяки чому вони викликають у нього це почуття, та, по-друге, саме пробудження цього почуття доводить, як далеко він від того, щоб осягти, що він цим говорить!
У цьому він ясно показує свою нездатність утриматися у глибокодумності, або навіть свою поверховість, бо інакше при подальших словах, якщо вони справді оживають у ньому, повинно було б виникнути інше почуття, відповідно до зміненого змісту слів.
Тобто в ньому залишається те, що пробуджують лише перші слова. Але якби він осягнув правильний сенс та істинне значення слів, то вони повинні були б викликати в нього зовсім інакше відчуття, відмінне від приємної захищеності.
Більш зарозумілі люди знову ж таки вбачають у слові «Отче» підтвердження того, що вони походять безпосередньо від Бога й тим самим при правильному розвиткові врешті-решт самі стануть Божественними, нині ж, безумовно, вже несуть в собі Божественне. І таким чином, серед людей існує ще багато помилок стосовно цієї фрази.
Але більшість вважає цю фразу вступом до молитви, зверненням! При цьому їм менш за все треба думати. І, відповідно, це промовляється бездумно, хоча саме у звернення до Бога і треба було б вкласти весь запал, на який взагалі може бути здатна людська душа.
Однак не це повинна говорити перша фраза та не цим вона повинна бути, адже ж у вибір слів Син Божий водночас вклав пояснення або вказівку на те, у якому стані людська душа повинна приступати до молитви, як сміє та повинна вона постати перед своїм Богом, аби її молитва була почута. Він говорить точно, яку якість вона повинна мати у цей момент, яким повинен бути її стан чистого відчуття, коли вона хоче покласти своє прохання до сходин Престолу Божого.
Таким чином, уся молитва ділиться на три частини. В першій частині душа повністю приносить себе, віддає себе своєму Богові. Образно кажучи, вона, розкрита, простирається перед Ним, раніше ніж приступає до прохання, свідчить спершу про свою власну здатність до чистого воління.
Цим Син Божий хоче пояснити, яким має бути відчуття, котре одне лише зможе створити основу для наближення до Бога! Тому як велика священна клятва на початку стоять слова: «Отче наш, сущий Небесах!»
Подумайте, що молитва не рівнозначна проханню! Адже інакше не було б подячної молитви, в якій немає ніякого прохання. Молитися не значить просити. Уже щодо цього молитва «Отче наш» досі постійно розумілася хибно через погану звичку людини ніколи не поставати перед Богом, якщо в той же час вона не очікує або навіть не вимагає чогось від Нього, бо в очікуванні, звичайно, міститься вимога. І при цьому людина завжди чогось дійсно очікує, цього вона заперечити не може! Хай навіть, взагалі кажучи, це буде лише непевне почуття, що вона отримає колись місце на Небесах.
Людині невідома тріумфуюча подяка у радісній насолоді даним їй свідомим буттям у бажаній Богом або по праву очікуваній Богом співпраці у великому Творінні на благо свого оточення! Вона навіть не здогадується, що саме це та лише це криє в собі її власне справжнє благо, її прогрес, її сходження.
Одначе на такій бажаній Богом основі стоїть насправді молитва «Отче наш»! Інакше її і не міг дати Син Божий, який хотів тільки блага для людей, що перебуває лише у правильному дотриманні Божої Волі та Її виконанні!
Таким чином, дана Ним молитва менш за все є молитвою-проханням, а скоріше великою всеосяжною обітницею людини, яка в ній припадає до стоп свого Бога! Ісус дав її Своїм учням, які у той час були готові жити у чистому поклонінні Богу, своїм життям у Творінні служити Богові та у цьому служінні шанувати Його Святу Волю!
Людина повинна була б добре та ґрунтовно обміркувати, чи сміє вона взагалі використовувати та промовляти цю молитву, повинна була б серйозно перевірити себе, чи не намагається вона, використовуючи її, обманути свого Бога!
Вступні фрази досить ясно закликають кожного перевірити себе, чи дійсно він такий, як цим говорить! Чи сміє він тим самим без фальші постати перед Престолом Бога!
Якщо ж ви переживете в собі перші три фрази молитви, то вони приведуть вас до сходин Божого Престолу. Вони є шляхом туди, якщо стають переживанням в душі! Жоден інший не веде туди. Але цей приведе напевно! Однак якщо нема переживання цих фраз, жодне з ваших прохань не зможе туди дійти.
Це повинно бути відданим та проте радісним вигуком, коли ви насмілюєтеся промовити: «Отче наш, сущий на Небесах!»
У цьому вигуку міститься ваше щире запевнення: «Я даю Тобі, о Боже, всю батьківську владу наді мною, якій я хочу підкоритися, схиляючись, як дитя! Цим я визнаю також Твою Премудрість, Боже, у всьому, що приносить Твоє рішення, та прошу розпоряджатися мною так, як батькові треба розпоряджатися своїми дітьми! Я тут, Господи, щоб слухати Тебе та, як дитя, коритися Тобі!»
Друга фраза: «Нехай святиться Твоє ім’я!»
Вона є запевненням душі, що схиляється, в тому, наскільки вона серйозна в усьому, що насмілюється висловити Богові. Що всім своїм відчуттям вона з кожним словом та думкою, і не зловживає Божим ім’ям через легковажність! Бо ім’я Бога надто священне для неї!
Ви, хто молиться, подумайте, що ви цим обіцяєте! Якщо ви хочете бути цілком чесними перед собою, то повинні визнати, що досі ви, люди, саме цим брехали Богу в лице, бо в молитві ніколи не були такими серйозними, як передбачено в цих словах Сином Божим як передумова!
Третя фраза: «Нехай прийде Твоє Царство!» – теж не прохання, а лише наступна обітниця! Заява про готовність людської душі до того, щоб завдяки їй на землі стало так само, як у Божому Царстві!
Звідси й це слово: «Нехай прийде Твоє Царство!» Це значить, що ми, люди, хочемо домогтися і тут, на землі, того, щоб Твоє досконале Царство могло простягнутися аж сюди! Нами повинен бути підготовлений ґрунт для того, щоб все жило лише у Твоїй Святій Волі, тобто цілком виконувало Твої Закони Творіння, щоб було так, як це відбувається у Твоєму Царстві, Духовному Царстві, де знаходяться дозрілі духи, що звільнилися від усієї вини та тягарів, духи, які живуть, служачи лише Божій Волі, бо тільки при безумовному Її виконанні, завдяки досконалості, що перебуває в Ній, виникає добро. Тобто це запевнення людини в тому, що вона хоче стати такою, щоб і земля завдяки людській душі стала царством виконання Божої Волі!
Це запевнення ще підсилюється наступною фразою: «Нехай буде Твоя Воля, як на небі, так і на землі!»
Це не тільки заява про готовність повністю пристосуватися до Божественної Волі, а й обіцянка, що міститься в цьому, брати до уваги цю Волю, прагнути до пізнання цієї Волі з усією ревністю. Адже це прагнення повинно передувати пристосуванню до цієї Волі, бо доки людина як слід не знає Її, вона й не здатна керуватися Нею у своєму відчутті, мисленні, мовленні та поведінці!
Яка ж це нечувана, карана легковажність з боку кожної людини – знову та знову давати Богу такі запевнення, у той час як насправді вона зовсім не цікавиться тим, якою є Божа Воля, що міцно закріпленою перебуває у Творінні. Адже людина бреше кожним словом молитви, коли насмілюється її промовляти! Тим самим вона постає перед Богом як лицемір! Нагромаджує на старі провини все нові та врешті-решт ще й почуває себе гідною жалю, коли у потойбічному світі вона повинна ефірноматеріально зламатися під цим тягарем.
Лише тоді, коли душею як передумова насправді здійснене те, що лежить в цих фразах, вона може продовжити:
«Нашого хліба насущного дай нам сьогодні!»
Це означає не що інше, як: «Якщо я здійснив те, у чому запевняв, то нехай Твоє благословіння перебуває на моїй земній діяльності, щоб у турботах про мої грубоматеріальні потреби в мене завжди залишався час будувати своє життя згідно з Твоєю Волею!»
«І прости нам наші борги, як і ми прощаємо нашим боржникам!»
У цьому перебуває знання непідкупної, справедливої взаємодії духовних законів, що передають Божу Волю. Водночас це також запевнення про повну довіру до них, бо прохання про прощення, тобто звільнення від вини, ґрунтується на умові попереднього власного прощення людською душею всього несправедливого, спричиненого їй ближніми.
Але той, хто здатен на це, хто все вже простив своїм ближнім, той також настільки очищений в собі, що сам навмисне ніколи не вчинить несправедливості! Тим самим він також вільний перед Богом від усієї вини, бо там вважається несправедливістю лише все те, що вчинено навмисне за злим волінням. Лише тоді воно стає несправедливістю. У цьому полягає велика відміна від усіх існуючих нині людських законів та земних поглядів.
Таким чином, основою і цієї фрази є знову ж таки обіцянка своєму Богові кожної душі, що прагне до Світла, її заява про своє істинне воління, силу для виконання якого душа сподівається отримати у молитві завдяки самозаглибленню та проясненню щодо себе самої, силу, яка при правильному налаштуванні й буде їй дана за Законом Взаємодії.
«І не введи нас у спокусу!»
Це хибне уявлення, коли людина хоче сприймати ці слова так, наче вона спокушається Богом. Бог нікого не спокушає! У цьому випадку йдеться лише про сумнівну передачу, при якій було невдало вибране це слово – «спокуса». У правильному значенні його треба віднести до таких понять, як заблудитися, загубитися, тобто збитися зі шляху, хибно шукати на шляху до Світла.
Це рівнозначно такому: «Не дозволь нам стати на хибний шлях, хибно шукати, не дозволь нам спокушати час, гаяти його, марнувати! Навпаки, якщо треба, насильно утримай нас від цього, навіть якщо така необхідність повинна завдати нам болю та страждання».
Це значення людина повинна зрозуміти вже завдяки наступній частині цієї фрази, яка і за текстом стосується саме цього: «Але визволи нас від зла!»
Це «але» достатньо ясно вказує на взаємозв’язок. Значення рівнозначне такому: «Дозволь нам розпізнати зло, за будь-яку ціну для нас, навіть ціною страждання. Завдяки Твоїм взаємодіям зроби нас здатними на це при кожній помилці». У розпізнанні полягає також спасіння тих, хто має для цього добру волю!
Цим закінчується друга частина – розмова з Богом. Третя частина є закінченням: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки! Амен!»
Як радісне визнання своєї захищеності у Всемогутності Бога при виконанні всього, що душа як обітницю кладе у молитві до Його стоп! –
Таким чином, ця дана Сином Божим молитва має дві частини. Вступне звернення та розмова. У кінці Лютером було додане радісне підтвердження знання про допомогу для всього того, що міститься у розмові, про отримання сили для виконання того, у чому душа присяглася своєму Богу. І виконання цього повинно тоді піднести душу до Царства Бога, в країну Вічної Радості та Світла!
Тим самим молитва «Отче наш», якщо вона справді пережита, стає опорою та посохом для сходження у Духовне Царство!
Людині не слід забувати, що у молитві вона, власне, повинна лише черпати силу, щоб вона змогла сама здійснити те, про що прохає! Так треба їй молитися! Саме це і мається на увазі у молитві, яку Син Божий дав Своїм учням!